вдень та вночі. Не вистачало людей для того, щоб реєструвати перев'язки і записувати кількість видаваних порцій; В останні дні, коли поранених було особливо багато, персонал пункту не в стані був їх відзначати.
23 квітня ворог настільки наблизився до Дембіцв, що подальша робота пункту стала неможливою, і його довелося евакуювати,
За останні вісім днів своєї роботи пункт відпустили 5463 порщі, кількість же перев'язок, з зазначених причин, з'ясувати не вдалося.
Після евакуації Дембиці, перев'язувально-поживний пункт було перенесено до Любачева, де розпочали роботу 6 травня і пропрацювали двадцять днів. У Любачов працював уже головний евакуашнний пункт, який передав всі турботи щодо харчування військових чинів, що прибували, нункту Земського Союзу. Працювати доводилося надзвичайно інтенсивно: за двадцять один день пункт видав понад двадцять дві тисячі об'єктів, двадцять три тисячі порцій Чаю, зробив 1425 перев'язок і більше 300 щеплень віспи.
Після евакуації Любачова пункт було перенесено до Підволочиська, де розпочав роботу 2-го червня.
Інший перев'язувально-поживний і ВМЪСтВ з тм витончений пункт, був відкритий в Сокалз. Тут Військовим будинком було влаштовано так зване «шпитальне містечко», в якому були влаштовані бараки для поранених і хворих.
На початку травня містечко було повністю переповнене пораненими і хворими, між тим, медичний персонал, обслуговування його, був вкрай недостатній. У заразному віддлінні — У бараках — працював лише один лікар і дві сестри, з яких сама заразилася висипним тифом.
Завданий пунктом генерал Сулімівський звернувся до Комітету з письмовим проханням послати для обслуговування пункту особливий лікарський загін. Комітет ухвалив командувати в Сокаль необхідний медичний персонал і взяти на себе пристрій лазні, пральні, розвантажувальні, поживні пункти і турботу про інфекційних хворих.
17-го травня персонал пункту приступив до робіт, при чому з'ясувалась необхідність відкрити хірургічне отдлше.
Виконати все завдання, які були поставлені на початку роботи, не вдалося: доводилося зважати на можливість близької евакуащі і відмовлятися від таких тривалих і дорогих робіт, як будівництво лазні або нічліжки для поранених. Тому зусилля працюючих на пункт5 були спрямовані не так на створення нових установ, як на обслуговування вже існували. Щодня, в середньому, було близько 150 перев'язок, кромз т5хь, які відбувалися в особливому хірургічному бараку, де перебувало близько трьохсот поранених.
У заразних бараках обслуговували висипно-тифозних, холерних та віспових хворих. Нарешті, була відкрита бактерологічна лабораторія,