Таким чином, у ма в БдБні Комітету знаходилися сім передових загонів.
Ці загони, пересуваючись за своїми частинами, не могли регулярно користуватися складами Союзу і нерідко мали звертатися до Інтендантства. Між т5м було небажано покладати на Інтендантство, на якому лежала турбота про безпосереднє постачання армії, продовольство передових загонів Земського Союзу. До того ж розцінки Інтендантства були вищими, ніж ціни, прийняті в складах Союзу, і постачання загонів речами і продуктами з власних складів могло дати деяку економію.
Тому Комітеть вирішив організувати особливі вантажні транспорти-склади, які мали доставляти загонам все необхідне.
Крім передових загонів, такі транспорти могли обслуговувати і інші установи Союзу, доставляючи їм всі продукти, яких вони потребували.
До формування вантажних транспортів було розпочато в квітні, робота їх почалася 7 травня, коли вантажний транспорт вперше виступив зі Львова.
По-голова кожного загону стояв уповноважений, фактично направляв його роботу. Зношення з військовою владою, формування нових загонів і загальне керівництво брав він Комітет.
У кожному транспорт спочатку знаходився лише один відповідальний служінь Союзу, якому й був підпорядкований нижчий персонал, а пізніше, коли кількість возів була захищена, транспорт був розбитий на взводи, якими управляють службовці Союзу.
У квітні, коли кількість передових загонів значно збільшилася, було вирішено розділити завдання ними між двома постійними членами Комітету тр. А. П. Толстим і В. В. Гутовським, при чому було утворено два сектори: південний-в якому працювали П'ятий і Дванадцятий загони, і Звірний, де знаходилися Перший, Другий, Десятий і П'ятнадцятий загони.
До передових загонів найближче підходили, за своїми завданням та характером роботи, перев'язувально-поживні пункти, на яких надавалася допомога хворим та пораненим воїнам, які евакуювалися вглиб країни.
Перший такий пункт був відкрити 4 квітня в Дембіц, де хворі та поранені, які доставлялися у вузькоколійних пізнях, пересідали в пізні широкі колії. Коли персонал перев'язувально-поживного пункту приїхав до Дембиці, поранені вже прибували і отримували допомогу від лікарів розташованого поблизу госпіталю, але не було ні приміщення, куди можна було б приймати поранених з поїзда, ні поживного пункту, ні перев'язувальної. У кілька днів були обладнані приміщення, і пункт приступив до роботи. Незабаром у зв'язку з настанням австрійців приплив поранених настільки збільшився, що персонал пункту мав працювати та 10.