Військовою повинності повинно було також місце. Надаючи тородам значні ділянки, часто на милю навколо (що скласти близько 16 тисяч десятин), а то й більше, уряд вимагав замість від населення військової служби Еге. земянами, найчастіше в гонитву за татарами. За виконавцем цієї повинності суворо стежили; так у Статутній грамоті єву наказується: якщо будуть повідомити про татарський набіг, городяни не мають права виїжджати з міста, або | повинні залишити заступників, "які мають без них службу нашу заступувати" "). Не мав можливості утримувати коня повинні у випадок набігу з'являтися в замок в якості тгарнізону 5).
2) Архів У1. [. 96, УП. 1. 89, 98 сл. 197, 595. 7тба. 42. У! в. 108, 115.
3) Цей зв'язок вказується прямо напр. у привілемі м. Суража (1570): надаємо їм... біля замку і мВста Суражекого на всі боки на милю; яку землю вони тримають, службу кінну возну навпроти ворогові нашому заступувати мають тому, що ся міщани міста нашого Вітебського ґрунтів своїх єстеких до тієї служб військової ховають. Акти Зап. Р. Ш. № 50..
а а І
[фрагмент нечитабельний у скані першодруку]
Припустимо, навіть двох іноді (пасеки ці були великі, з усякими угіддями, ріллями і луками, так що, за думкою люстратора, Брацлавські паски "не потреба є менші селища важити, і інші пасіки, іж і три селища за одну пасіку"). Однак часто обговорювали, що міщани „не повинні лежати на по-1%“, тобто залишатися тривалий час; вони зазвичай "оглядали шляхи татарське", 'зділі в погоню та ін. 2). Для тортового та ремісничого населення цей обов'язок був дуже незручний і воно воліло відкуплятися грошима від обов'язку тримати коней і Фздити на службу. У грамотах М.Луцьку (1497) і Владишеу (1509) за міщанами визнається обов'язок у разі крайньої потреби займати лише гарнізон у замк 3).
Але м'щанами пе обмежувалася військова повинность, в околицьких повітах вона простягається і на селян, замкових і приватних. У Кевському повні кінну службу несуть багато церковних підданих, у Брацлав служили колись і люди боярсве, у Вінницькому повіт служити з місця і з волості кожен, хто якщо коні мати, а в погонь один одного виправляють об двокінь, а повиннику службі військової коні тримати всі, як гродемі (замкові), так зем'яні“, інакше піддаються штрафу „за огірки“; у Канівському „проти людей ворожих... повинні кінно збройно бувати“—мффщани, бояри і піддані їх, і церковні та гості вс®; у Черкаському підданих не було "). Умовляючи, в яких жило населене, самі перетворювали його в одну суцільну миліщу. Володімо сві міщани кажуть, що у кожного є рушниця, а то й два; Ляєсота, що проїжджав 40 років по південній країні Волині, пише, що кожен селянин, вирушаючи на поле, несе на плечах рушницю і прицілює її боку.