Ч І ч ловим, в 1757 році, Інженерний полк з 6 рот, був замінений, в 1763 році, однією шонерною та однією мінеральною ротою. У 1771 році було сформовано місце однієї шонерної роти — шонерний баталюн, з підпорядкуванням його вже не Інженерному відомству, а присутньому при головній Військовій Колегі. У 1775 році, Пюнерний баталіюн був знищений і, починаючи з цього часу, до 1796 року, Польові Інженерні війська складалися з однієї Мінерної роти, чисельністю, за штатами 1763 року, в 7 обер-оеіцерьвь і 280 нижніх чинів, тобто в тому ж майже в такому ж майже 1728 року.
Отже, бачимо яку сумну картину є стормя Польових Інженерних військ під час царювання Катерини 1! Замість того, щоб зробити крок уперед, Польові Інженерні війська не могли навіть утриматися на тій мірі свого розвитку, яке вони отримали до 1762 року. На жаль, немає фактичних даних, на підставі яких можна було б виразно вказати, хто винуватці такого жалюгідного положення Польових Інженерних військ. Проте, я беру на себе сміливість віднести це до винних головних начальників, тобто фельдцейхмейстерів, які стояли у главах Інженерного відомства за цей період.
З дБл, що збереглися в архівах, можна вивести укладання, що генерал Вільбоа, князь Орлов, барон Меллер-Закомельський і, частково, князь Потьомкін, мало брали участь у розвитку Інженерних військ. Це були вельможі, що діяли на власний розсуд і майже несвідомо.
У колі діяльності кожного з них, Інженерна частина становила предмет найголовніший. Ніхто з них не звертав на стані Інженерних військ належної уваги і не вважав за необхідне ні вивчати, ні зняти, за потребами часу, постанови, що відносяться до них.
Взагалі, після смерті Петра Великого, тільки особистості Мініха і Шувалова малюються більш яскраво в туман керування Інженерним корпусом. Обидва вони не тільки усвідомлювали потребу, але й цілком розуміли те значення, яке повинні мати польові інженерні війська. Це були люди, які стосувалися однакового рівня і старашів до всіх довірених їм установ.
Всі ж інші, як люди чужі Інженерному відомству і мало з ним малого спільного, не тільки не дбали про розвиток Інженерних військ, а, як ми бачили, між ними знаходилися навіть такі, що клопотали про знищення їх.
Такий був, у ХУІ століття, сумний результат тих благих намрішей, які накреслив Петро І — засновник Інженерних військ,
Стан Польових Інженерних військ у царствоваші Павла Г (1796-1802 р.р.).