Козачі поселення до весни т8від року ходили скоріше на цвинтарі, ніж на населені пункти. В них не було видно звичайного руху, не було чутно піє пісень, ні навіть пеня птухів. Тільки зрідка, як привида, бродили по пустельних вулицях напівголодні жителі і зоощажень до останнього ступеня худобу. Населене не жартома почало вірити, що це наслане Боже за їх гріхи і безладне життя, Без всякого перебільшення можна сказати, що якби уряд не з'явився в цей час на допомогу козачому населено, у вигляді позички хлібом і видавши нового положення про громадське керування станом і перестало б наполовину перестати б наполовину перестати б наполовину перестати б наполовину перестати б наполовину перестати б перестати наполовину перестати з військом вид, у якому він перебуває у час. Голодівка, за дуже незначним винятком, підвела всіх козаків під один загальний рівень, тобто. зробила їх майже злиденними, нав'язавши притому на шию борги за позику.
Ось яке насильство дісталося військовому начальству з виданням нового положення про громадське управління станиць 189т року.
Але як не був страшний голод за своїми наслідками, він мав і свій добрий бік. Він показав козакам найбільш дотичним чином, наскільки правими були їхні старі люди, дБлая громадські запаси хліба і сіна, і до чого може довести їх недбало до громадських інтересів.
Покладене про громадське управління станиць 189т р., передавши козака цілком у ведеш кращих людей станічних товариств-представників і військового начальства, дало зовсім інше направлення всьому ладу його внутрішньої життя.
ні. Воно так повно торкнулося всіх боків його побуту, що склало для нього нову еру.
Під вм'яшем його почалося порівняно швидке зростання громадського і приватного господарства козаків і готовності їх до військового походу.
Отримавши владу в свої руки в розпал голодування, представники і військове начальство в особі отаманів відділів, перш за все прийняли найенергійніші міри до можливого ослаблення її, а потім до того, щоб кожне зерно, відпущене на насіння, було посіяно навесні 1892 року. За нестачею робочої худоби, для посіву хліба складалися артілі з кількох домогосподарів. Були таїни випадки, що козаки, за браком плугів і робочої сили, скопували землю лопатами, а борону виробляли на себе, впрягаючись в борони разом зі своїми дружинами і дітьми. Бог благословив праці розпорядників та виконавців: урожай з 1892 р. був добрий. У наступні роки врожаї були також задовільні, і козак потроху почав одужувати.