нена лісами й перелісками, що приваблювали й затримували вологу, не знала тоді посухи і майже завжди щедро винагороджувала праці хлібороба багатими врожаями хлібів і трав; недороди, а тим більше голодування, йому були тоді невідомі. Старі й досі пам'ятають той час, коли козак утримувався від більшого посіву хліба не тому, що нічого й не було сіяти, а тільки тому, що не було куди синати хліб урожаю. Скотарство козака, “завдяки тим самим причинам, перебувало у квітучому стані.
Вимоги служби були такі, що залишали козакові достатньо часу розпорядитися собою на свій погляд, як він визнавав це кращим і вигіднішим для себе. У той час допускався найм за себе на службу і перебував у товариствах торгових козаків.
Простота і дешевизна обмундирування і спорядження на службу, а також і простота способу життя сім'ї козака з надлишком покривалися тими доходами, яке давало йому сільське господарство, тим більше, що все необхідне для домашнього побуту, як плаття, взуття і т. п., козак мав своє.
Перебуваючи сл, дтства під вм'яшем оеїцера, козак звикав бачити в ньому завжди і всюди свого начальника, який якщо і не давав йому поблажки, то за те й не давав образити. А це виховувало у ньому осмислену дисципліну,
тобто. те, у чому полягає головна сила будь-якої армії.
Словом, як військовий устрій, так і економічне становище козака до 1865— 1870 т. було цілком задовільно.
Але з 1865 року картина міняється. До цього часу встановилося переконане, що деякі козачі війська зіграли свою історичну роль - бути оплотами від вторгнення середньоазатських орд, а кавалерії визнавалося достатньо і без них. Тому вирішено було поступово звернути їх у податний стан, у тому числі і оренбурзьких козаків. З метою поступового підготування до цієї переміни вони в 1865 році в цивільному відношенні були вилучені з ведя свого безпосереднього військового начальства і передані до ведби справників. Справники були мало зацікавлені у добробуті козаків. Вони вважали їх лише зайвою тягарем, тому, спочатку ж залишили станичні суспільства без всякого. керівництва, а з виданням положення про громадське управління т87о р. і зовсім пре-. доставили їх самим собі на новому для них шляху місцевого самоврядування. З цього часу справники вже зовсім перестали втручатися в їхні внутрішні справи, тому що самим становищем було усунуто від цього.
Не будучи підготовленими до самостійного управлінню справами суспільними і розвиненими на стільки, щоб у загальній користі бачити свою власну, козаки не зуміли скористатися тими перевагами, які надавало їм найвище дароване положенні 1870 р., але часто цю свободу вживали собі ж на зло. Наслідки цієї, на зло вжитої свободи,
як кошмар, тяготять надь населешим і до цього часу.