Тоді як різночинець, який жив майже в тих самих умовах, як і козак, але вільний від обов'язків військової служби, багатів, козак, обтяжений непосильними вимогами, біднішав дедалі більше. Борги й недоїмки у громадські суми та військовий капітал з кожним роком у нього зростали і до кінця 80-х років більшість уже відчувала себе майже неоплатними боржниками і не бачила жодного виходу із цього становища.
У цей час, час великого економічного і морального занепаду оренбурзьких козаків, відвідало їх страшне бдстме—це голодування року. т
З попереднього ми вже бачили, наскільки не були готові козаки зустріти цього страшного ворога, а тому можна судити, яке економічне спустошене зробив він у загальній масі населення. Там, коли перед цим звичайна ціна хліба не перевищувала 30—40 коп. за пуд, він піднявся до 2-х-2-х руб. 50 коп., і за це ЦБну часто не можна було його дістати; ціна сіна не перевищувала 5 коп. за пуд, а солома не цінувалася ні в що (її часто-густо палили на гумнах, як ні до чого непридатну річ), вона піднялася до гр,, р. 20 коп. за пуд.
За нестачею корму свійський птах і крейда худоба булач-вирізана в деяких станицях поголовно. Рогатої худоби залишилося дуже мало. Коні цінувалися лише за вартістю їхньої шкіри. Заробітків не було зовсім ніяких. Козакам, що звикли кубанку, довелося до весни 1892 сидіти на зо-ти фунтах на місяць кукурудзи, з якою, не бачачи її раніше, вони не знали що робити. Що можна було продати, продали. Дахи будинків і сараїв розкриті та скормлені худобі. Паркани спалені разом з дровами, бо за ними Фхать було не на кому. Сукня зносилася, а купити нового було нема на що. Зрозуміло, що не пощаджені були в цей час і предмети обмундирування. Були випадки, що козаки, страждаючи від голоду і втративши будь-яку надію на прогодування свого стройового коня, продавали його за один пуд хліба, а козаки з татар з'їдали.