в силу положення, суспільство мало споряджати на службу на свій власний рахунок, часто за розкладками, оскільки громадські суми були виснажені ще раніше. Крім розкладки нерідко доводилося вдаватися і до допомоги з військового капіталу. Каратсні міри, що приймалися проти цих покидьків суспільства, були слабкі і не досягали мети, а жителі, з боязні підпалів або крадіжки, терпіли їх, як неминуче зло. До всього цього розвинулося страшне конокрадство, яке також сильно підривало народне господарство.
Нема чого говорити, що обмундироване, озброєне, споряджене і стройові коні пільгових козаків до року перебували в самому жалюгідному стані, і військове начальство нічого не могло вдіяти. Для того, наприклад, щоб змусити пільгового козака завести себе, наприклад, пару формених чобіт, отаман відділу, згідно з положенням (ст. 5 положення про управління військовими відділами; наказ з військового відомства 1884 р. № 27), повинен був звертатися за сприянням до справника. Справник, у найкращому випадку, писав становому, становому отаманові станиці, а етоть останній — селищному отаманові. Так і йшло час в одному писанні паперів, а козак залишався необмундированим, особливо козак, який не був на службі.
Таке було саме покладешшй 1865, 1870 і 1876 рр. на громадське та приватне господарство, а також і моральну сторону козаків та готовність їх до походу.
Військове начальство, звичайно, бачило все це, але, будучи усунене законом від керівництва внутрішнім життям козака, мало миритися з порядком речей, що існували.
Правда, воно неодноразово” робило уявлення про ненормальне становище козаків і клопотало про зміну цього становища, але його уявлення поки не отримували бажаного дозволу, так як це було обоє питання для всіх козацьких військ.
Після 1870 року, під вм'яшем франко-прусської війни, погляд на козаків, як на військову силу, значно змінився. Передбачуване скасування їх було визнано більшою помилкою. Навпаки, визнано було необхідним включати їх до складу регулярного кавалерма. Внаслідок цього і службові вимоги від козаків почали швидко зростати. (Вартість спорядження їх на службу піднялася в кілька разів проти колишнього. Положення про військову службу 1876 року і наслідку розпорядження значно обмежили можливість козаків розпоряджатися часом для своїх потреб і майже прикріпили їх до місця під час їх приготування. зимових заняттях (тільки підготовчий розряд), у табірних зборах, на оглядах обмундирування та утруднили відпустки.