— До станші Тихорфської хтось імфет квитки? пролунали але вагону слова кондуктора: „Пан!- позпро тебе вольге ваш квиток“, звернувши кондуктор до одного з головних, можливо, насадителів цієї культури, до Давно вже спавшего мого сусіда.—Вам тут пересідати», додав він йому. Той почав збирати свої речі.
— А ви не спали?
[фрагмент нечитабельний у скані першодруку]
- 9!--давно вже немає її тут; тепер пішли не ті часи, сказав він з сумом.
— А як раніше краще жилося?
— Та як вам сказати? Раніше було набагато краще; а то воть Фду я тепер, та й боюся: а що як не вдається багато; цього року приетроювати свої молотарки? Що ж тоді? Хоч у петлю лізь!
Але тут пролунав свисток, а за ним іоїзд майже на всьому ходу раптом зупинився біля станші. Поглянувши у вікно, я помітив, що починається розпуста. Я давно чекаю його, щоб побачити рідний степ, рівний, як скатертину, накритий зеленою муравою і що містить свої природні багатства. Звичайно, мені хотілося бачити цю стіну такою, якою я її знав у дні юності. На той час рослинність степу була дуже розкішною. Соковиті трави з ковилою на чолі песграли різноманітними квітами і перемежувалися з чагарниками дикого мигдалю (Апуу4і з піта), стінної вишні (Ггіліз слапісегізіз), терену та ін. Особливо пам'ятні мн стада дрох, журавлів і зборища стрепетів, не говорячи про незліченну кількість і різноманітність мешканців%, болоть і плавні, саме: про качках, гусей, бакланах і лебедях ("Леб'язье озеро") в кінці Бей. Як дорого дав би тепер за танячи степу віялом натураліст! Скільки нового та цікавого матеріалу зібрав би теперішній зоолог і ботанік у тавких м5етах| Що залишилося тепер від усього цього? — Дуже мало.
Коли поїзд відійшов від сетанщі, я стоячи на нло. щадок вагона, побачив довгі ілатформи, навантажені нод самий дах кулями ішениці. Закінчили криті платформи, потягнулися доєчаті надставки все з тими ж кулями і, нарешті, кулі лежали прямо на землю за всякою підстилкою: кулі під брезентами, кулі над рогожами і за всяке прикриття. Очевидно, що тут складено було кількасот тисяч пудів хліба ще торішнього носівки. Виявилося, що ще більше коликуля ішениці складено на наступній, Новоросійській стантщі, і майже стільки ж, за ялинами коілуктора нашого поїзда, хліба на віях попередніх зганщах від Ростова »). |