Поки я міркував на цю тему, почало сутеніти. «Вулиця» розійшлася, але через чаю після того, як своїм стемніло, знову роздалячи свіє і гик парубків, звуки гармонії, а потім ієєні д вок; а ще через півгодини проти моєї квартири знову "вулиця" була в повному зборі, але тільки в більш збудженому і діяльному стані, ніж вдень. Тепер справді земля гула вогник тріпака, який, мабуть, продовжував довго за північ; але, виснажений дорогою, я незабаром крикно заснув.
На другий день рано-вранці при сильному холодному і сирому вітрі ми піднімалися на Ставропольське ілоскогір'я, стан якого анітрохи не змінив з тих пір, як я вперше з жалю на нього в 1867 р., трохи захід, з боку станиці Різдвяної. Як тоді, так і тепер старі густі ліки покривали верхів'я численних балок, що поступово знижувалися на сході. Все той же прекрасний вид відкриваючись на гори, розташовані на південь і закінчуються в сніж горизонту снігоаблічними конусами Ельборуса. Очевидно, природа околиць Ставрополя не змінилася за цей час, як не зміниться ще через сто-двієти і 1000 років. Та й не тільки околиці, і саме місто за 20 років не претерієлі істотних нерем у своїй зовнішністі. У піднесеній частині міста, на Вороб'ївку, додалися три-чотири більші будівлі, то в низовинній, старій частині все залишилося в колишньому вигляді. Мабуть, місто не росте, а навпроти — надає у своєму розвиненому, бо воно стоїть поза лінією залізничної дороги. При проїзді тепер через Ставрополь, ви не бачите навіть того пожвавлення, яке було тут раніше. Вулиці порожні. На припиненому, теністому бульвар ®, що простягся версти на дві, не втретиш десятка гуляючих о 7 годині вечора у святковий день. Лише у „гаю“ чи у „Воронцевому саду“ є публіка, серед якої семінаристи відіграють, як і в колишній час, не нагальову роль. Торгівля в повному заст, що видно з того, що кам'яні сходи колись тих магазинів і крамниць густо поросли своєрідною флорою, прозябання якої, ймовірно, служити втішенню.
ньому торговцю за відсутності покупців. Меєтні старожили не без ані кажуть, що її торговці й не закривають давно своїх лавок, то тільки тому, що більшість їх належать до вірмен, які дорожчатимемо купця боя, чим будь-яка інша народна Росія. Але її із зовнішнього боку сполучення Ставрополя не покращало, то з боку внутрішньої, так би мовити, інтелектуальної не можна не відзначити в ньому деяких втішних авленів, що свідчать про підняття рівня культури його жителів. Після більш докладного знайомства з деякими установами міста, що мають характер суспільний, не можна пройти мовчанням становища в місто питання про народну освіту міста та його благодійні установи.