Сто років тільки минуло, як ця мєтетність стала колонізуватися, прийнявши в 171! тоді на свої невинні луки 25 тисяч душ нащадок наших знаменитих запорожців. Протягом перших шістдесяти льть Кубансий козак своїми могутніми грудьми мав відстоювати кордон Росії і витійняти ворога, іновірця, з його позики, очищаючи нові, прекрасні місця для веб-синів своєї батьківщини. Потім з 1862-64 р. починається мирний, культурний період. Виражається він вельми дивно: старі і літні козаки, повертаючись зі своїм сім'ям після війни, відпочивають від служби і займаються здебільшого спогадами про нодвигах безстрашних пластунів і шпигунів. про мужності і хоробрості різних урядників і есаулів і нроч. та ін. Молодь, що надихається тгеройськими оповіданнями, іде на службу, де воювати вже нема з ким, але під дух безстрашного казава енергійно підтримується у бездіяльному вже житті гарцованем на конях та іншими козацькими заняттями. Повернувшись додому після «строю», повний сил, вазак вважає потрібний. ним теж відпочити, починає гуляти, та погулювати. А тим часом його край заселяється. Тисячі вихідців із Росії заповнюють не лише пусеті нещодавно завойовані м'єти, а й населені цілими поколіннями стародавніх запорожців родові хутори, толоки, царини та інші угіддя. М$етність швидко переповнюється народом. „У остання 15 років, каже Ф. А. Щербина, загальна кількість іногородніх у Кубанській області зросла до 250 тисяч душ, що становить 255, вазачого населення ". А що буде тут ще через 15-20 років? Чим житиме і займатиметься потім вся ця різношерста маса, що населяє тепер описується".
Вірочем, політична економія та соціальні науки — не моя спецальність. Як натураліет, я тільки не можу не скорботи про те, що російська людина страшно запекла до навколишньої природи і до самого себе. Куди б не прийшов, він би не оселився, він перш за все винищує природні багатства краю, які вам ні на 10 ту не зробили багатшими і досвідченими. І все це тому, що нікому подбати про його навмисне і моральне розвинули і вдосконалення; нікому сказати, що не однією іншеницею живий буде людина, нікому навчити, чим потрібно займатися ще, щоб, у разі посухи і неврожаю пшениці, не померти з голоду.