Частина 3

Бермамут знаходиться вже в межах альшійської смуги, і тому він завжди, навіть у середині червня, сирий, холодний, оповитий вічними туманами або обурений сильними вітрами. Вершина його повністю відкрита з усіх боків. З півночі, звідки ви, несподівано піднімаючись, виїжджаєте на неї, він слабко покатає, але з півдня, по напрямку до Ельборуса, він обривається крутим отвсом, вигляд з якого належить до найееевктнішим на Кавказі, так як він закінчується на горизонтлісні. Сховатися від негоди, стоячи на його мавушЕФ, зовсім не%. Років десять тому один заповзятливий директор П'ятигорького банку Авуловсий побудував було тут готель, розраховуючи цілком грунтовно, що в літній час вона не буде порожня, але, на жаль, нагодивши вікору крах банку, веледівство довірливості Акуловекого до людей була недостойна. Та що в даний час на Бермамут від неї залишилися тільки нехворі - в півтора аршина - кам'яні стіни, за якими нерідко доводиться пекти захисту від холоду холодом вієм, що з'їжджає сюди з Києловодська. А останніх буває дуже багато. В інший день сюди відразу приїжджає до десятка екіпажів, у кожному з яких знаходиться по 4-5 пасажирів. Приїжджають сюди тільки потім, щоб бачити одну з найбільших картин Кавказу, що розстилається біля ніг туриста з Бермамута по величезній долин%, вирізаної глибокими балками в двох напрямках: на захід і схід і замивається на південному горизонті снігової лінії. Ось описане цієї картини, зроблене тим, хто приїхав сюди, як звичайно це робиться, вночі, щоб бачити тут схід сонця: «Нієл нічного мороку, коли промінь світу ковзне по шаїк сплячого гіганта, прокидається і всі передгір'я, і прокидається і все передгір'я, і все передгір'я, весь неозорий простір, встають один за одним, присуваються до вас і поступово наповнюють всю величезну і глибоку долину, що лежить між вами й Ельборусом, якісь неясні громади, існування яких ви не підозрювали до перших проблисків розіб'ється до тих пір, що була на ній, що була на ній. величними, дивними, фантастично, привабливими, а часом зовсім комічними контурами кам'яних стрімчаків, які все болбі й більше вимальовуються, по мірі того, як прояснюється чоло їхнього снігового влади. Більше 30 верет тягнеться долина, що лежить між Бермамутом і Ельборусом, і ви, стоячи на вершинах Бермамута, тільки по кам'яних громадах, розставлених по дну її, здогадуєтеся про глибини цієї низовини, в якій люди і стада До такої міри применшуються, що навіть переміщення їх переміщує їх. Потрібно бути і стояти над прірвою біля південного кінця Бермамута, щоб ніколи не забути тих відчутних! повної безпорадної і пригніченої, які охоплюють вас при мимовільному порівнянні, що проходить у вашому свідомості“ *).