ЦЕЙ „наш русекШ“ не справляв на мене приємного впам'яті. Втім, не один він багато не сподобався на цьому шляху. Ще більше мені не сподобалося отеутетві у видних мною тепер станицях толок і вигонів, на яких вільно міг би пастися екот. Не видно також ніде у дворах старих скирт хліба та стогів збна. З давніх-давен я звик до такого погляду, що чим більше залишилося на подвір'ях запаєних скирть і стогів, тим заможніший господар, а чим частіше в селі зустрічаються двори зі старим запасом, тим багатше село. Втім, так було 20-25 лт назад. Що ж тепер служити мірилом заможності господаря і багатства села? — питав я себе. — Кількість комор і куль? Але таких чомусь не видно на дворах у селян. Вони вітряться, на жаль, тільки у власників молотилок або «Трактірних закладів» і «бакалійних лавок», та на вокзалах залізничної дороги. Що робити? Такі результати культури, що почалася тут із прибуттям „іногородніх“.
Коли поїзд сталь наближався до станці Мірекою, я вієрві побачив мету снокосов. Присутні на полях великих і гіллястих кущів кажрана (Стає) з білими квітами і величезним вирізним листям свідчило про те, що степ тут ще не був зворушений лугом. Кром катрана, видніли всюди ковила, діючий мигдаль і безліч злаків. Загалом трави слаборослі та р'дкі; мабуть, сухе ато+ відбилося і на них, хоча ми були всього за 15 верст від Кубані і можна було чекати помірного д'єтвія її вод на околиці.