Дійсно, посадка на спроможності у кабардинців завжди тверда, зразкова, посадка «джигіта», як тут кажуть, як і належить сидіти дворянину, тоді як карачаєвець у сідлі сидіти «по мужицьки», так би мовити, скривили, згорбили, видираючись під час здирства.
Коли ми ввійшли в хату і щоб озирнутися, запалили свічку, — доти хата освячувалась полум'ям вогнища, влаштованого в кутку, проти входу, — то побачили відразу, що між присутніми в ній горцям є панове і слуги. Виявилося, що за кілька годин до нашого приїзду сюди явілея з Нальчика загін із восьми чоловік кабардинців, який призначається поспішно для нагляду за злодіями худоби. Начальник загону м. Агубеков — істий кабардинець, тримався з такою гідністю та важливістю, що його можна було прийняти за начальника Області чи вшого Кавказу. Він говорив майже правильно російською, намагався вимовляти всяке слово з вагою, розумно та красиво. Після кількох фраз притятня він почав розповідати нам, що він добре знає Росію, бував у Ростов, і в Хар-
- 957 ків, і в Сумах, п навіть в обох столицях. Нас він прийняв, як це завжди буває в горах Кавказу, за інженерів, Фдущих відшукувати корисні мінерали, срібні руди та ін., а врешті-решт, як люб'язний господар караулки, з одного боку, а з іншого-як наполягань служить, він іриказав своєму огорожу. непогода, отруїлі в роз'їзд на пошуки злодіїв-карачаєвцева. Ми, звичайно, залишилися дуже вдячні люб'язному ватажку загону за те, що він звільнив нам тіне приміщення караулки, інакше більшість з нас довелося б спати під відкритим небом у дощ, при температурі -2° Ц., на дуже енльному вітрі.
На другий день, о п'ятій годині ранку, зігрівши себе кілька чаєм і пробачивши з варти, що пурхали знову на розпусту в караулкюв, ми відправилися далі до Ельборуса. Шосл двох-трьох вірити незручної дороги, ми веотретили знову гірську толоку, тобто ілотний килим рослинного дерну, яким, як по толетому баруатному килиму, підвода без віякого шуму вільно котити але хвилюваної мьогности. Знову, як перед Бермамутом, так і тут, на кожному кроці повертаються стада овець рогатої худоби, а також табуни коней. За метами кілька знижених, у балках, на розтояні 5—6 вірити, видно коші. Метність вкрай одноманітна. У дощ і туман, які в цей день переслідували нас, коли не було видно сіньковій зайвої гірки, а доводилося оглядати лише невеликий порівняно обрій, здавалося, що ви слідуєте своїм південноруським степом у пізню осінь або ранню весну, коли вітер і холод дошкуляють вам. Свист Джубрана, тобто. нашого ярка, або ховраха, за яким охоче ганяються вівчарки, ще більше посилює віезатлення нашого степу, яким він є на початку березня і осл тільки що стояла снігу.