Тим часом уже навіки стало ясно. Зі сходу по ледь помітній балочку тягнучи густий туман, налив яким, через якийсь час; окресливши нурпуровий гігантових розмірів кулю ранкового сонця. У повітря ХВ було тихо і тепло. Наш іоїзд мчаліє по зовсім рівній м'ятності, по степу, дар з якого зовсім був не той, яким він мені передбачав по воспнантям. Віє поле на тридцять верст' навколо, до горизонту включно, являло собою одну колосальну ниву дозрілої пшениці. Отже, ієниця веюду: на полях, у вагонах, на платформах залізничної дороги. Міє тепер стало ясно, чому мій сусід по вагону міг у три роки завести 15 молотилок. Зрозуміло також, чому утворилося біля станиці Архангельської особливе, вкрай оригінальне меєтечко в півтораста — дві двори мешканців. Ще нещодавно, в 1575 тоді, була станичний вигін, за яким в півтори верстах пролягала залізна дорога. А тепер тут, по ялинах кондуктора, «наш російський елеватор». М'ятечко це неє зовсім особливий виїшний вигляд і виявляти самостійну діяльність. Уявіть собі дві вулиці з чистеньких одно - і, подекуди, двоповерхових будинків, побудованих на міський манер, під желфзним дахом. Поблизу кожного будинку але вулиць тягнуть одпін або два комори великих розмірів на толегих етолбах, біля комор ночі серед вулиці встановлені вееи і цілий ряд гир, з'єднаних спільною цією. Ніяких інших будівель'є у дворі. Подекуди на будинках красуються вивіївки з написом: „трактлірний заклад“ або „бакалійна лавка“. З раннього ранку до глибокої ночі тут одні люлі привозять на фурах хлб звідки те, друшме цей хлзб переважують і пересиплюють, а треті, схожі на мого, щойно пішов з вагона, сусіда, дрібно по стінах комори або олівця. Затеу перші вйдуть у "трактирні заклади", а останньому на Новоросійську станцію, яка грала для них роль клубу.
Я не бачив американського елеватора, але
*) Як відомо, під час голоду 1892 р. описуваний простір Россі називався житницею її, тому що дало мільйони пудів хліба для земств голодуючих губерній.