«Не знаю», – відповів співрозмовник: треба думати за кордоном, а то в Одесу. Не чіпали тільки тих, хто раніше був приписаний до Ростова. А таких, які не прописували, було багато. Їм раніше дали термін покінчити з собою, а коли термін закінчився в травні, їх за один день забрали, посадили на два кораблі і відправили. Було стільки гомону і сліз! На весь Ростов!.. Відоме діло, козаки з ними не церемонилися!.. Тепер у нас таке часто буває, а на військового: ляже вершник, лає, кричить: «Гній приберіть, тротуар підмітайте!» - це, те, і поскакав, нічого толком не сказавши. Ось і прибіг він іншим разом; якщо щось несправне, викликайте безпосередньо поліцію. Там тобі теж не буде користі: наших поміняли, а їхні тут ще не знають правил. Біда і більше нічого.
— Що селом у неї в повіт, казав перший, ще менше. Так, духовенство вважається Катеринославекою єпархи, лікарі також ще земевмі звідти. Дозволь розбирати: хтось? кому і куди доносити, якщо що трапиться, і кого слухатися?
Векор поїзд зупинився біля Ростовського вокзалу. Здійнялася звичайна метушня, шум і крик. Потрібно було поспішати на наступний поїзд, що відходив через дві години. Паесажири поспішають, багажні або носії, пропонуючи свої послуги, рвали з рук речі. Два слова 0 носії. Не знаю, як у центрі Росан, але у нас, на півдні, спочатку, коли тільки влаштовувалися залізниці, було достатньо дати носію п'ятачок. Відходячи, він дякував. Це був простий сільський селянин у сірому свитку та сапогах, невибагливий і невмілий. Пізніше п'ята виявилося замало: носій, перекинув свитку і сапоги на фартух і чоботи: «пани» стали давати гривеньники. А тепер даси двогривенний, і бойовий носій залишається незадоволеним. Часто проснт додати, а то прямо заявляє: "що ви даєте? Цього мало!" І подивіться, скільки носіїв на кожному більш-менш значному вокзалі? Віє вони вміє з „людинами“, підвладними буєєтчику, живуть подачками від пасажирів і живуть не погано. А чому закордоном на станціях немає зовсім або дуже мало носіїв? Як там пасажири бувають без них? Слід гадати, що за кордоном не подорожують але дорогами «справжні панове», які любили б возити з собою багато багажу і водночас соромили б при публікації два кроки пронести свою річ.
РОЗДІЛ П.
Від Ростова до Нубані.
Спогади про станиць Батуринської та Чорноморі. Калмики. Святковий день станиці. Покладено жінки-козачки. Іногородні. Смерть Кухаренка. У чому полягає історія Чорномор? Левий берег Кубані,