лися в різні боки, і гори сумно дивилися на результати цієї кривавої сцени. Більше не бачити вам, могутньо богатирі, подібних сцен! Тепер повз вас з дня на день профзжають сотні екіпажів з людьми, у яких в душ повний світ і таємна надія, що недуга, яка змусила їхати на вас, повинна пройти у вашій країні, країні чудес і викручення.
У міру того, як мандрівник детальніше вематрується в обрисі гір, більше розрізняти їх деталі і ясніше починає представляти величезність їх розмірів. рів, серце його не може не відчувати оживлення і втіхи, недуга забувається, упевненість у одужанні рости ні креинет... Таке неперевершене вмяло всього потужного і великого на всяке істота слабке і кволе, яким у цьому випадку є беззаперечно і людина в порівнянні з великим гір.
Години через два евіпаж налили вкатиль у лфей. Дорога тепер йшла в гору, але, не дивлячись на це, ще більшою силою коня поневолею схопитися, понукані криком веселого ямщики. Через 10 хвилин ми були на піднесенні, з якого шель слабкий підйом ірівної, як шнур, і довгої іросфеї в лісі.
— А глянь уперед,— говорю я дружині.
Відразу важко було орентуватися і розібратися в тому, що бачилося наприкінці просіки. Здавалося, що там стояли близько одна від одної гігантеких розмірів цукрові голови, які, будучи освітлені променями ранкового сонця, здавались такими яскравими і фантастичними. дивовижними, що безроздільно завойовували увагу мандрівника. То був величний Ельборус, краса Кавказу. Не дивлячись на те, що він отетояв від неї більш ніж на дев'яносто вірити, розітоявте скрадалося панарамою нашої дороги, і гора здавалася нам всього в 10-15 верстах як би січає за проїєкою. виразніше і рзче на горизонт, і в 10 же час становлячи ще привабливіше, краще і сильніше манив до себе.
— Береїє, — сказав Казбекові шалений Шат,
Докоріючи людину ти не дарма, брати..
Пригадали мимоволі вірші Лермонтова і воскресили у нашій пам'яті друть твори цього найкращого поета Кавказу. Важко висловити те, що відчуваєш, оглядаючи раптом відкриту погляду м'етність, порізану гірськими річками, сильно нерівну, що піднімається і піднімається все вище і далі і, нарешті, закінчується снігово-хмарною зубчастою лімею, осв'ячення якої, часом, буває, часом що не піддавалося ніякому опівант або зображення. Бачити Ельборує при такому ранньому ранковому освітленні і не захоплюватися не можна; і чим ближче, звичайно, знаходишся до нього при цьому, тим еееектнее і чарівніше влянте його на споглядає. Ось чому інший з наїдників мінеральних вод відмовляє себе в поїздках і вході на найближчі вершини, які: Бештау, Джинал, Бермамут, Кінжаль та ін, з тим, щоб, не дивлячись на труднощі підйому, а іноді і ризик для здоров'я, отримати з висоти і поблизу велична картина природн.