— Так воно так! Ла то одне, а то інше!... е відриваючи тлаз від Ельборуса, продовжував він, мабуть, мало убитий моїми доводами і думаючи, звичайно, не про ту нікчемну траву, яку він має стиснути ногами, а про той блискучий, вражаючий картин, на якому виглядає такий цар, на якому виглядає цар.
Мої молоді супутники, студенти Харківського університету,— їх було три людини—теж безроздільно уцінювалися споглядцем небаченої ними ще картини природи і, здавалося, тільки чекали сигналу, щоб у ноги пуститися через прірви і скелі, та тільки бути якомога ближче до того, що так чудово.
— Ну, йдіть, кажу я компані, хто бажає з Миколою, а я залишуся тут, бо для мене надто важко буде в короткий термін піднятися на той високий хребет, за яким уже коштує Ельборує.
Повторювати свої слова болфі не довелося. М. Бакуменко в одну хвилину здаль коней колишньому тут татарину, а через 10—5 млн ут уже далеко від наст, як сірка, підбираючи по крутизні, захоплюючи за собою двох снутнів.
Що ж це таке, що знаходиться в горах, що так сильно тягти до себе людину? Чому, інакше кажучи, людина прагне пройти якомога далі в гори, і потрапити на самі вершини найвищої з них, ризикуючи своїм здоров'ям і часто навіть життям? Важко відповісти в коротких і певних виразах на це. Потрібно випробувати в дійсності все те, що існує мандрівник на виїотах гір, щоб зрозуміти це прагненні піднятися можливо вище над рівниною, тобто,
потрібно в часи пережити і перечуветвувати те особливе душевне стані, яке є здатним викликати в людину тільки всю обстановку великих висот і яке не випробовується на рівнинах. Безсмертний Гейне в одному вірші говорити:
На гори круті підіймаючись,
Заохотиш ти, як старий;
Але якщо досягнеш вершинир-
Орлиний почуєш там крик.
І сам ти в орла перетворишся,
Почуєш, що сильний ти став.
Що став ти вільний... і дуже
Трохи знизу втратив.