Рано вранці, ще не підвівшись, я чую завивання вітру і бачу все ту ж ледь пронизувану морок від туману. "Вотувати чи ні? Яка досада!... Зникли всі наші плани і розічети"... Сумно розмірковую і ще на кілька хвилин кутаюся від холоду в рятівну бурку. Але вікор блеянте вівець і запеклий бій двох волохів, що робили своїми креїкими лобами громі удари, змусили мене підняти. Кіш поступово прокидається. На погасне майже багаття кинуто кілька всирих тріски берези; сильний вітер швидко роздув полум'я; старий згорблений татарин у дірявій свиті і десь, як латаних штанах, простягнувши до вогню його закочені руки й ноги, кличе мене погрітися. Дійсно, холодно!
Ртуть у термометр стоїть на 0 °! Сирий вітер так і пронизує через всі сорок одягу, які, за рівнем шуби, надіті на мене.
- Погода яман (худа)! похмуро кажу я, присіла Ї ВОГНЮ.
- Ні! Погода буде якші (хороша)! Вітер.... туман не буде: на гора гайда твоя працюй (на гору підеш).... уважно втішати мене малознавець російською карачаєвець.
Проходить хвилин десять-п'ятнадцять, протягом яких весь кіш усієль підняття на ноги. Микання худоби, крики настухів, що приступили до доїння овець і відлучення ягнят, гавкіт собав - все це ялович у незвичний для нас шум, як і вчора ввечері. Незабаром закипів чай, до якого гостинні господарі воша посилили засмажити і подати традищенний у горах Кавказу шалілик. Стали наради: чи починати сходжене, чи не льодитися з нагоди поганої погоди? Але тубільці вміють з нашими провідниками запевняють, що туман повинен скоро піднятися і розвіяти від вітру. Дійсно, до 7-ї години небо стало очищатися вогтуч, термометр тепер показуватиме 6°, вітер замієно слабшає. Нарешті, дещо з-за хмар покизалилися промені сонця і наповнили наші серця невимовною радістю...