Для Сегюра, втім, подорож здавалася не простою розважальною прогулянкою. Він побоювався, як би воно не набуло характеру серйозної політичної демонстраші проти турків, і не повело б до воєн із ними. «Імператриця має намір коронувати в Херсоні онука свого Костянтина, сподіваючись порушити цим у греках бажання повалити турецьке ярмо, - писав він франпузьким міністрам. посол — здавався мнБ нездійсненним, але він стривожить турків, і цього було лостаточно, щоб повести до розбрату.
Сегюр поспішав укласти цей договір, і так як переговори погано рухалися вперед, — російські міністри гальмували д$ло, піднімаючи суперечки то з-за мит на французьке вино і мило, то з-за мит на російське железо,—Сегюр звернувся, нарешті, до сприяння фаворита Мамонова; відразу все залагодилося без зусиль. "Яка то таємна сила вплинула на розташування російських міністрів; Воронцов став поступливіше, Безбородко діяльніше, Остерман люб'язний. Всі майже переміни, яких бажав наш (франі.) двір, були зроблені ". Після ще кількох совєній, договір, вигідний для Франщі, був підписаний.
Катерина хотіла взяти з собою в мандрівні старших онуків своїх, великих князів Олександра і Костянтина. Батьки їх, великий князь Шавел з дружиною Марією Федорівною, дуже противилися цьому, не бажаючи відпускати на такий дол І термін дітей, вважаючи це для себе — дуже важким, а для дітей — небезпечним. Вони писали імператриць: "Думка бути в розлук з Вашими Ними. Величністю в ті її шість місяців була вже сама по собі важка для нас, але обов'язок змусив нас поважати мовчки Ваше, Государине, з приводу подорожі цього і приховувати горесть нашу але з приготування нашої але з нами; до подорожі синів наших довершило нашу скорботу, бо вже одна думка, Госуларине, бути в розлук з Вами і сь ними надто обтяжлива для нас... Побоювання наші, Государіє, ґрунтуються на здоров'ї дітей наших, ніжний вік яких збуджується перед тим, серед зими, і зміню клімату... Подорож це і пов'язані з ним розваги можуть уповільнити успіхи їх виховання».
Катерина відповіла їм: "Любезнійні діти мої. Мати, бачачи засмученіше своїх дітей, може тільки радити їм стримати це засмучене... Діти ваші належать вам, належати мені, належати державі. З самого їхнього дитинства я поклала себе на обов'язок і задоволення". неодноразово висловлювали мені усне і письмово, що на дбайливість мою про них дивіться, як на справжнє щастя для ваших дітей, і що найкращого для них нічого бути не може. Я люблю їх. Ось як я міркувала: в розлуку. з вами буде для мене втіхою, щоб вони були поблизу мене, з п'ятьох-троє залишаться при вас; невже ж мені однієї, на старості літ, протягом 6 місяців бути позбавленої задоволення!