"Майже весь ранок господаря займалася, і кожен з нас міг в цей час читати, писати, гуляти, одним словом, робити, що завгодно. Обід, за яким бувало трохи гостей, і трохи блюди, був смачний, простий, без розкоші; післябожденний час вживалися на гру або на бесілу; Кобенцеля, У Фітць Герберта, у мене чи у Потьомкіна“.
Під час прогулянки садом Катерина привела Сегюра до невеликого цвинтаря, на якому були схоронені ` 'улюблені її собаки; з прізвища Андерсон:
Тут під трьома мармуровими плитами були закопані бідні тварини; під однією з пліт була погрі: бена нещодавно Земіра. Катерина розповідала про неї Сегюру, і шкодувала, що ніхто не написав для Земири якийсь епітаєш. Сегюр люб'язно зголосився написати таку. Він хотів тільки знати, що являла собою покійниця.
"Я вважаю, що вам достатньо знати, - заперечила імператриця, - що вона народилася від двох англійських собак: Тома і Леді, що вона мала безліч достоїнств і тільки іноді була трошки зла". Цього було досить; епітає!я скоро була готова. Вона була написана французькою.
„Епітаф!я Земири (перевол).
Ед'сь упала Земіра, і засмучені Граші повинні на-. кидати квітів на її могилу. Як Том, її предок, як Леді, її мати, вона була постійна у своїх схильностях, легка на б'гу і мала один тільки недолік, - була трошки сердита; але серце її було добре. Когла любиш, найбільше побоюєшся, а Земіра так любила ту, яку весь світ любить, як вона. Чи можна бути спокійною, за суперництв такої величезної кількості народів! Боги, свідки її ніжності, повинні були б нагородити її за вірність безсмертом, щоб вона могла перебувати безвідлучно при своїй володарці»,
Імператриць так сподобалися ці вірші, що вона наказала вирізати їх на камені, що служили надгробок.
ним пам'ятником Земір.
ПОДОРОЖ! КАТЕРИНИ І В КРИМ, ЧИ \ 2
ГУ. Новоросія.