тельність показала подорожуючим своє суворе обличчя, і незабаром від чарівних ілюзій не залишилося сліду. Ця дійсність була—неврожай, дорожнеча, голод.
Перші чутки про це стали, мабуть, доходити до імператриці вже давно. «Одразу по від'їзду з Криму, — пише в доношенні своєму двору англійський посланник Фітц Герберт, — імператриця впала в помітно сумний настрій, що іноді переходив у напади дратівливості, і за винятком невеликих перерв, вона залишалася в такому положенні до повернення». Фітц Герберть пояснював це із $ними, що виходили від усюди, «щодо злиднів і Одінного становища її підлагоджених вселіттю неврожаю, а тому і дорожнечі хліба.» У Тул намісник Кречетников намагався заспокоїти імператрицю, доповідаючи їй, що у Тульському краї все гаразд; але один із її супутників, Лев Наришкін, приніс Катерина хліб, куплений ним на ринок за дорогою цін, і показав, чого варті були переконання Кречетникова. Цим і пояснюється, що Катерина не захотіла відвідати балу, даного їй тульським дворянством. Коли фрейліни нагадали їй про бал Катерина сказала їм: „Чи можу я взяти в ньому участі, коли, можливо, багато там жителі терплять нестачу в хліб? Про те ж повідомляють Сегюр та де-Лінь. Розповівши про свято в Кусков у Шереметєва, Сегюр продовжує: "Катерина в свою чергу хотіла дати в Кремл бали і урочистості, яких пишність відповідала б її величі. Але все було відкладено, коли вона дізналася, що народ страждав від непередбаченого сильного неврожаю. свято, коли мої піддані страждають від нещастя, яке я мала б запобігти». Де-Лінь писав своїй приятельок з Москви: "Хутка мрія зникла, і настала сумна сутність. Ве бенкету припиняються; обози з хлбом заступають місце барок, навантажених апельсинами".
Так закінчилося подорож! Катерини. А через кілька мільйонів, 12 вересня, прискакав гонець із зовсім, що турки оголосили війну Росії посади.
чи російського посла Булгакова до Семивежного замку. Посеред голоду треба було воювати за землі, оприлюднені на Чорному морфі.