«Скільки славно прокинуте, стільки Вам буде сорому й докору від потомства, яке скаже: воть вона могла, та не хотіла, чи впустила». Крим був прямою дорогою туди ж, до Константинополя. Катерина охоче піддавалася цим навіюванням По:ємкіна, і коли народився другий її онук Костянтин, писала про нього: «Це більше потрібен, ніж старій, і як тільки його торкнеться холодне повітря, він ховає свій чорт в тепло, ми йому хочеться, щоб йому було, щоб йому було, щоб йому було, то йому було, щоб йому було, щоб йому було, щоб йому було, щоб йому було, щоб йому було, щоб йому було, щоб йому було, щоб йому було, щоб йому було, щоб йому було, щоб йому було, щоб йому було, щоб йому було, щоб йому було, щоб йому було, то йому хочеться, щоб йому було, щоб йому було, щоб йому було, щоб йому було, щоб йому було, щоб йому було, щоб йому було, щоб йому було, щоб йому було, щоб йому було, щоб йому було, щоб йому... знаємо“; а через 2 роки наказала вибити медаль із зображенням онука Костянтина-і Чорного моря із Царгородом та св. Саєток.
Великим чоловіком був Потьомкін і у військовій справі. На противагу Петру Ш і Павлу Г, які ускладнювали солдат'ь незвичним обмундируванням і зачіскою, Потьомкін намагався всіляко полегшити солдатів, спростити їхню військову форму. «Краса одягу військового полягає в рівності5 і у відповідності речей з їх употреблентем, - писав він, приступаючи до цих рееормам: — Плаття, щоб було солдатові одягом, а не в тягар, всяке чепуруно лже знищити, бо воно — плід розкоші, вимагає багато часу і утриманця і слуг, чого у солдата бути не може, — Завивати, пудритися, плести коси — чи сідло солдатське? у них камердинерів немає. На що ж випукли? Всякий повинен погодитися, що корисне голову мити і чухати, ніж обтяжувати пудрою, салом, борошном, шпильками, косами. Туалет солдатський повинен бути таким, що встав, те й готовий. Якби можна було визнати, скільки видано в полицях палиць, і скільки хоробрих душ пішло від цього на той світ! І чи можна пробачити, що сторож вітчизни пригнічений примхами, що походять від вертопрахів, а часто й від безрозсудних ". Сучасники високо цінували ці розумні перетворення Потьомкіна; "Солдати руссще, - говорили вони, - ніколи не забудуть цього ". Але цього замало. Він дбав і про скорочення жорстоких покарань, про влаштування солдатських артілей і про множення лазаретів. Натомість обоїцери ображалися на нього, що він усім їм говорив зазвичай „ти“ і звинувачували його, що він розпустив війська.