Як зараз я пам'ятаю таку картину: переїхали ми з батьком на хутір до підполковника Котляревекого за подарованим батьком конем. Хутір стояв на протилежній стороні Бейсуга від станиці в 7—8 веретах. Великий пансий будинок розташований недалеко від р%®ки. Ззали вдома „вишневий садок“, за ним тяглася версти два лівади з тополі та верби, ще далі саджених розмірів
Її 14 ЇЇ
очерет і болота, мешканцями яких були, крім будь-якої дичини, куниць і лисицю, ще діючи свині, кози та вовки. У двір в 2-3 ста кроках від головного будинку і подалі, на узгір'я, величезні загони для худоби. Всі будівлі криті були очеретом, стіни загону теж влаштовані з очерету: дерева було мало, цегли і желфза зовсім не було. У пана тільки головні кімнати були на дерев'яних підлогах, інші мали глиняні підлоги. Батько, за звичаєм того часу, привіз зі станиці могорича у вигляді чверті відра „горилки“, яку випили за обідом, а тим часом табунники-калмики пригнали до хутора „косяк“ коней у 150—200 голів. Поїв обіду вийшли пани до коней. Відду надано право вибирати будь-яку. Поки той утруднявся, старий — господар, нащадок запорізького козака, у довгому халаті, широких запорізьких шароварах із найдовшою люлькою в зубах, звернувши кво мн;
— А ти, школяр, яку б собі вибрав?
Я вказав на молодого сіренького з білими плямами "лошава".
— Бач, батьку,—каже господар батькові:—він розумієш тебе: вибравши хот молодого, та самого красивого. Ну ловити його! крикнув він табунникам. Відразу один змахнув арканом, який, пропустивши голову в ієтлю, очутилі на шез коня. Тварина понеслася, валмик зробивши 10-12 шатів, уперся каблуками в землю - мертва петля затягла і кінь зупинився, потім опустився на передні коліна, нахиливши голову в землю. В той же момент друге калмики накинули на морду недоуздок, швидко посадили на спину 14-річного калмиченка і відпустили петлю. Бідолашна тварина, отримавши можливість вільно дихати і в той же час відчуваючи на себе незвичну ношу, шалено злетіла на дибки, кинулася вбік — в іншу: звідок ніби приріс до спини і те і дЪло хльостав нагайкою по ребрах праворуч і ліворуч. Бачачи, що еброент сідока не вдається, кінь помчав у стіну і биетро зник з наших очей. У перший момент страшно стало за юного вершника.
— Зачфм посадили малого калмика на коня? Вона вб'є його! — сказав батько.
- Нічого! Твій кінь молодий, мій калмик молодий... Не боїться... буде гарний... флегматично заявив старий калмик.
Дійсно, не минуло й години, як лихий назд-
нік повернувши до хутора, змилувавшись і виснаживши так тварину, що нам потім не коштувало великої праці, прив'язавши її до дроги, довести додому.
— А розкажіть, яка справа була у вас з калмиками під Батуринкою? — спроєль я свого сусіда по вагону.