Частина 1

— Звичайне на той час, відповів він. Ішли ми з тятенькою з Переяславекою станиці в Багурнінсву до храмового дня, напередодні Миколи Льгнего. Став уже берегти шість. Дло було серед дня. Увійшли в балку, батько і говорити: "Треба поспішити на гору. Це небезпечне: в очереті багато кабанів і вовків. * Тільки що він це промовив, - дивися! Але іригорку з степу несетея в нас калмик. Я ледве не помер від страху! Піджилки трясуться. Піджилки трясуться. Піджилки трясуться!" роб'й! Розкрий ніж! А я й рушити не можу — дух завмер!.. Навколо нас не душі. Тільки сонце стоїть наль головами, та з боку очерет шухнути від утра. „Раєкрой ніж!“ кричить батько. В цей час молода калмичка майже добігла до наї і, не зупиняючись, повернула коня убік, отже, ніби в очерет. У мене трохи відлягло; думаю: не кь нам. Як раптом чую, що то засвистило повз мене, і аркан прямо за шию тятку! Тоть повалився і потягнувся разом з коробкою по траві. Тут я схаменувся. Броївся до аркана, уціївся за нього руками і перерізав його складаним ножем. Батько підвівся і ми бігли на гору. Дивимось, калмичка за нами. Успла зробити нову петлю і збиралася осягнути закинути її. Тепер вітчизна підняв руки і палицю вгору, щоб не давати шиї. Я їв теж. Калмичка бачила хитрість, забігла вперед і стала на дорозі. Ми теж зупинилися. Чуємо, вона комусь кричить і махає в еторону. — Ну, тепер ми зникли! говорити батько: он бігти інший... Отче святителю Миколою! Допоможи! благаючи старий. Я знову збожеволів від страху. Але Бог милостивий! По горі почувся дзвіночок. Ми перехрестилися. Як от і трійка поштова здалася. Тут наші лушники, як вовки, поховалися в очерет“.