Спробую показати тобі Флоренс Найтінгейл у сімнадцять років? Її обличчя мало змінилося від обличчя дівчини, яку ми бачили в котеджі, підбадьорюючи стару Гуді Браун. Вона все ще носила волосся, гладко зачесане «як Мадонна» з обох боків обличчя; часто тепер вона носила троянду збоку, заховану серед сяючих кіс або моток. Ви б подумали, що її сукні дуже дивні, якби ви побачили їх сьогодні, але тоді вони були надзвичайно гарні; повні спідниці (без криноліну! це було пізніше) і повні рукави з широким плоским коміром із мережива чи вишивки. Коли вона йшла до церкви чи в гості, вона одягала спенсер, щось на зразок плетеної куртки з поясом, щось на зразок норфолкської куртки — тільки інше! і капелюх Легорна. Ви бачили фотографії леггорнських капелюшків тридцятих і сорокових років; "вугільні каструлі", деякі люди називали їх, і вони були чимось схожі на каструлю. Деякі з них були величезних розмірів, і зараз вони виглядають досить дивно на фотографіях або — якщо ваша бабуся вміла зберігати речі — у «розкішній» скрині чи шафі на горищі. але люди, які були молоді в ті часи, розповідали мені, що вони були надзвичайно гарними, і що гарне обличчя ніколи не виглядало гарніше, ніж коли воно виглядало з глибини величезної солом’яної «вугільної ями».
Коли Флоренс їздила верхи, її габітус був такий довгий, що майже торкався землі (тобто, якби вона дотримувалася тогочасної моди, але мені не варто дивуватися, чи вони з матір’ю були надто розумними!), і вона носила круглий широкополий капелюх із довгими страусиними пір’ям. Я пам’ятаю фотографію королівської принцеси (пізніше імператриці Німеччини Фрідріхи) у такому костюмі, який, на мою думку, був одним із найкрасивіших речей, які я коли-небудь бачив, тож я уявляю Флоренс під час післяобідньої прогулянки зі сквайром, скажімо, одягненою в такий спосіб; але я вірю, що носилася верхи на своєму поні, вона носила менш громіздкий костюм.
Ви пам’ятаєте, що «Солов’ї» провели зиму в Емблі-парку в Гемпширі. Тут Флоренс також була зайнята доброю та корисною роботою. Під час Різдва вона знаходила найкраще задоволення в тому, щоб роздавати подарунки молодим і старим серед бідних людей, що були навколо неї, влаштовувати розваги для дітей, навчати їх співати, аранжувати частування для старих у будинку для бідних. На Святвечір приходили сільські колядники і співали на галявині; старі англійські колядки, які співали покоління за поколінням. Бідолашний Ентоні Бабінґтон у Лі-Холл, можливо, слухав напередодні Різдва ті самі солодкі старі пісні.
Коли Йосип ішов, він почув ангельський спів: «Ця ніч буде вночі народження Христа, нашого небесного Царя».
«Його народжене ложе не буде ні в хаті, ні в залі, ні в раю, а в стійлі для волів.