«Він зламався?» — стурбовано запитала Флоренс. * Кістки не зламані. Немає причин, чому Кеп не повинен одужати; все, що йому потрібно, це догляд і догляд».
Флоренс тихенько відклала свій батіг для верхової їзди й підвернула рукава. «Що мені робити спочатку?» сказала вона.
«Ну, — сказав вікарій, — я думаю, що гарячий компрес — це те». Флоренс виглядала спантеличеною; лялькам ніколи не робили гарячих компресів. «Що це?» — запитала вона.
«Просто тканина, віджата в киплячій воді, накладена, змінювана, коли вона охолоне. Розумієте, дуже просто, медсестра Флоренс! Перше, що потрібно, — розпалити вогонь».
Незабаром це було зроблено за допомогою хлопчика, який кружляв навколо, зацікавлений, але не знаючи хірургії. Чайник пішов далі, і незабаром він весело закипів; а де були серветки для компресів? Флоренс оглянула кімнату, але нічого не побачила, окрім чистої сукні Роджера, яка висіла біля дверей.
[фрагмент нечитабельний у скані першодруку]
«Це згодиться!» — вигукнула вона. «* Мама дасть йому іншу».
Вікарій схвально кивнув. Вона швидко порвала сукню на смужки відповідної ширини й довжини; наказала хлопцеві наповнити таз із чайника, а потім, ставши на коліна біля пораненого пса, Флоренс Найтінгейл уперше надала першу допомогу пораненому».
У той час, як спека вгамувала запалення й біль, Кеп подивився на маленького помічника, і все його просте собаче серце сяяло в його очах; погляд запалив у дитяче серце і поглибив уже там ніжність. Ще один крок, і великий, був зроблений на благословенній дорозі, якою вона мала пройти.
Наступного дня Флоренс знову прийшла перев'язати ногу; Кеп одужав і багато років після цього пасв овець; і старий Роджер був дуже вдячний, і місіс Найтінгейл дала йому нову сукню, і всі були щасливі; і це кінець історії.
Незабаром у домі Флоренс і в околицях стало відомо, що вона була однією з сестер милосердя. Ніщо не було надто малим, жодна істота не була надто скромною, щоб пробудити в ній симпатію та ніжність. Коли у конюшної кішки народилися кошенята, Флоренс першою навідалася до них, щоб попестити крихітних створінь і вгамувати лютий страх їх матері. Коли вона йшла приємними лісовими дорогами Леа Херст, білки чекали горіхів, як звичайно, і ледве чекали, коли вона їх дасть. Коли хтось у селі чи на фермі хворів, саме Флоренс шукали, щоб підбадьорити й розрадити. Місіс Найтінгейл була дуже доброю та милосердною жінкою, вона із задоволенням надсилала ласощі хворим. Флоренс мала щасливий привілей везти їх, незалежно від того, йшла вона туди пішки чи верхи придатний був як кошик на її руці або прикріплений до сідла.