Далі взяли трьох відданих медсестер, дві померли від лихоманки, третя від холери. Більше і
* Рейчел була відомою французькою актрисою, але я не можу уявити жодної справжньої схожості між нею та міс Найтінгейл.
Робота й хвилювання міс Найтінгейл посилювалися, і ті, хто дивився на неї з любов’ю, тремтіли. Такий крихкий, такий потертий; такий величезний тягар турботи та відповідальності на цих делікатних плечах! Хіба вона не блідіша ніж звичайний сьогодні? Що було б з нами, якби вона
Їхні страхи були безпідставними; часу ще не було. Доглядаючи за вмираючими лікарями, як вона доглядала за їхніми пацієнтами; крокує, сумна, але непохитна, за гробом, що проніс її дорогих і відданих помічників до могили; додаючи кожен новий тягар до решти, і несучи все з непорушним спокоєм, невтомним терпінням; Флоренс Найтінгейл, здавалося, прожила чарівне життя. Немає жодних записів про жоден випадок, коли вона була не в змозі виконувати ті обов’язки, які взяла на себе, протягом тієї жахливої зими та весни. Вона могла сказати разом із сером Ґалахадом:
«Моя сила як сила десяти, бо моє серце чисте».
РОЗДІЛ XIII.
У травні 1855 року міс Найтінгейл вирішила поїхати до Криму, щоб оглянути тамтешні лікарні. За шість місяців, проведених у Скутарі, вона привела його лікарні у чудовий стан; тепер вона відчула, що мусить побачити, що робиться і що ще потрібно зробити в іншому місці. Тому вона відпливла на кораблі «Роберт Лозв» у супроводі свого вірного друга містера Брейсбріджа, який зі своєю чудовою дружиною прибув з нею з Англії та був її постійним помічником і порадником; М. Соєр, яка збиралася подивитися, як йдуть справи на кухні, та її відданий хлопчик Томас. Томас був барабанщиком. Йому було дванадцять років, і він був відданий своєму барабану, поки не потрапив під чари леді-начальниці. Тоді він передав їй свою відданість і став її ад'ютантом, слідував за нею, куди б вона не йшла, і був готовий будь-якої миті віддати за неї життя.
Зараз стояла гарна весняна погода, і свіже, м’яке повітря та прекрасні краєвиди, мабуть, особливо сподобалися жінкам, які провели шість місяців у чотирьох голих стінах лікарні, оточені нещастям і смертю; але коли вона виявила, що на борту кілька хворих солдатів. Міс Найтінгейл благала відвезти її до них. Вона переходила від одного до іншого у свій веселий спосіб, і кожному зразу ставало легше. Незабаром вона підійшла до пацієнта з гарячкою, який виглядав дуже незадоволеним.
«Цей чоловік не буде приймати свої ліки!» - сказав санітар.
«Чому ви не візьмете?» — запитала міс Найтінгейл зі своєю виграшною усмішкою.
«Тому що одного разу я взяв трохи, — сказав чоловік, — і від цього мені стало погано, і з тих пір я не люблю фізкультуру».