У дні, про які ми говоримо, мені здається, гувернанткам було набагато важче, ніж зараз. По-перше, не було так багато різних способів, якими жінки могли заробити собі на хліб. Коли дівчині доводилося заробляти собі на життя, вона ставала гувернанткою майже як само собою зрозуміле, незалежно від того, любила вона вчителювати чи ні, просто тому, що не було чим зайнятися. Отже, навчання часто було просто нудною роботою, і часто також не було добре виконано; і це означало невдоволення та нещастя, а також, дуже ймовірно, розлад здоров’я.
Будинок Харлі-стріт, як його тоді називали, був заснований для допомоги бідним жінкам, які втратили своє здоров’я в такому житті. Коли міс Ніч-
Ingale прийшов до нього, речі були в поганому стані, через брак коштів і хорошого господарювання. Друзі закладу були знеохочені; але знеохочення — цього слова не було в словнику міс Найтінгейл. Грошей не було? Ну, мусять бути гроші! Вона спокійно пішла на роботу, зацікавила своїх друзів підписатися, потім розмовляла з знеохоченими людьми, повертаючи їм довіру і спонукаючи їх продовжити підписку; і невдовзі, без шуму чи звуків труб, гроші були в руках.
Потім вона так само тихо приступила до реорганізації всієї установи; найняла компетентних медсестер, організувала повсякденне життя в’язнів, планувала, писала і працювала щодня й цілий день, доки не навела порядку з хаосу й не зробила домівку місцем безладу й невдоволення комфортом, миром і веселістю.
Ви не повинні думати, що це легка чи приємна робота. З хворими, нервовими та розбитими жінками непросто мати справу; лікарню (бо це те, чим насправді був дім) непросто організувати та керувати нею. Це означало, як я вже сказав, важку й виснажливу працю щодня й увесь день; і