За цим жахливим лихом день за днем наступала те, що солдати називали «інкерманською погодою», з густими туманами та низькими мрячими хмарами; потім настав лютий, убивчий мороз, потім сніг, відлига, мокрий сніг, знову мороз, і так по колу в жорстокому колу; і в будь-яку погоду постіль солдата була землею, то глибоко вкритою снігом, то голою й твердою, як залізо, то густою нудотною багнюкою. Увесь день солдати працювали в окопах з киркою та лопатою, часто під вогнем, завжди напоготові; інші на нічному чергуванні, «п'ять ночей з шести, значна частина з них постійно під вогнем».
[фрагмент нечитабельний у скані першодруку]
Чи варто дивуватися тому, що чума й холера спалахнули в таборі обложених, і що безперервний потік бідолах повзув на пагорб у Скутарі?
Головна леді була готова до них. Завдяки фонду «Таймс» та іншим підпискам вона тепер мала достатньо запасів на багато днів. Більше того, до цієї зими її вплив настільки панував у лікарні, що не тільки ніхто не спротивився її бажанням, а й усі полетіли їх виконувати. Грубі санітари, які гарчали й лаялися, дивлячись на те, що жінка приходила їм наказувати, тепер стали її рабами. Її незмінна ввічливість, її мила й божественна доброта пробудили в багатьох грубих грудях почуття, про які вони навіть не мріяли; і кожен чоловік, який працював на неї, був на той час принаймні лицарем і джентльменом. Була гірка, важка праця; вона щадила їх не більше, ніж щадила себе; але вони працювали так, як жодні правила служби ніколи не змушували їх працювати. У всьому цьому жоден із них, санітари чи звичайні солдати, ніколи не підводив її «у покорі, уважній увазі та уважній делікатності». «Ніколи, — каже вона сама, — ні від кого з них не було жодного слова чи жодного погляду, який би був ніжним…
людина б не використала; і, віддаючи цю скромну данину скромній ввічливості, сльози навертаються на мої очі, коли я думаю про те, як серед сцен огидних хвороб і смерті постає над цим вся вроджена гідність, лагідність і лицарство чоловіків (бо ніколи, безсумнівно, лицарство не було таким яскравим прикладом), сяючи посеред того, що слід вважати найнижчими раковинами людського нещастя, і запобігаючи інстинктивне використання одного виразу, який міг би засмутити джентльмен».