«Вона досить високого зросту, світлого кольору обличчя і шикарного характеру; її волосся каштанове і досить просто; її фізіономія дуже приємна; її очі, чорні, говорять багато про що, і вони завжди виблискують розумом; її рот маленький і добре сформований, а її губи діють в унісон і видають враження її серця — одне здається реѣлексом іншого. Її обличчя, що стосується виразу, є дуже примітним, і можна майже передбачити, що вона збирається сказати; по черзі, з питаннями найсерйознішого значення, ніжна посмішка сяє на її обличчі, таким чином доводячи її врівноваженість; ти впізнаєш тільки чарівну жінку.
«Її сукня, як правило, сіруватого або чорного відтінку; вона носить простий білий ковпак і часто грубий фартух. Одним словом, увесь її вигляд релігійно простий і невитончений. У розмові жодна представниця прекрасної статі не може бути більш привітною та ніжною, ніж міс Найтінгейл. Відсторонена від своїх важких і кавалерських обов’язків, які вимагають нервів Геракла — і вона володіє ними, коли знову
— вона Рейчел * на сцені і в трагедії, і в комедії».
Закінчилася довга й похмура зима. Сніг зійшов, і птахи знову заспівали серед кипарисів Скутарі, засмагали, купалися й плескалися в мармурових басейнах біля підніжжя гробниць; але струмок, який плив на пагорб до лікарні, не зменшувався. Тепер не обмороження — я вам про це не казав, бо страшно ні мені розповідати, ні вам чути, — але не меншої хвороби. У таборі перед Севастополем лютувала холера, і тиф, і дизентерія; чоловіки мерли як мухи. Страшний тиф закрався в лікарню і вразив робітників. Вісім лікарів були вбиті, семеро з них померли. «Деякий час був лише один фельдшер у задовільному стані здоров’я, який обслуговував хворих у госпіталі Барак, і його послуги були потрібні в двадцяти чотирьох палатах».