Але цих буркунів було небагато, треба думати. Велика маса англійців була сповнена ентузіазму вдячності до «ангельської групи» та її лідера. Від королеви в її палаці до найскромніших робітниць у її котеджі, усі працювали, роблячи ворсинки та бинти, сорочки, шкарпетки та замки для солдатів. Вони також не задовольнялися виготовленням речей. Кожна господиня обшукала її шафу для білизни та скриню з камфорою, склала разом простирадла, ковдри та наволочки, зв’язала їх у пучки, адресувала міс Найтінгейл і відправила.
Коли сестра Мері Алоїзіус вперше почала сортувати тюки з товарами на пристані в Скутарі, вона подумала, що «англійська знать, мабуть, спустошила свої гардероби та магазини білизни, щоб відправити
[фрагмент нечитабельний у скані першодруку]
видають перев'язувальні матеріали для поранених. Там була найкрасивіша нижня білизна та найтонші батистикові простирадла, крізь які можна було провести лише ножицями, щоб вони не використовувалися ні для яких інших цілей, деякі з палацу королеви з чудово опрацьованою королівською монограмою».
Так, і щури чудово провели час з усіма цими прекрасними та делікатними речами, перш ніж Сестри змогли їх взяти в руки!
Ці приватні подарунки були не єдиними і не найбільшими. Газета «Таймс», яка, як ви пам’ятаєте, першою розповіла про жахливі умови в Криму, тепер взялася за роботу й організувала фонд для допомоги пораненим. Було відкрито список підписок, і з усіх куточків Сполученого Королівства гроші потекли, як вода. Газета «Таймс» взялася за розподіл грошей і призначила доброго і мудрого чоловіка, містера Макдональда, вирушити на Схід і подивитися, як їх найкраще застосувати.
І ось сталася дивна річ; те, що так чи інакше постійно відбувалося у зв’язку з Кримською війною. Містер Макдональд пішов до вищих інстанцій в військове відомство та розповів про його мету. Вони вклонилися, посміхнулися й сказали, що «Таймс» і її передплатники дуже люб’язні, але факт був у тому, що уряд виділив такі великі кошти, що навряд чи знадобляться гроші. Містер Макдональд широко розплющив очі; але він був мудрою людиною, як я вже сказав; тож він уклонився й усміхнувся у відповідь, підійшовши до Сідні Герберта, розповів йому свою історію.
— Іди! сказав містер Герберт; «Вийди в Крим!» І він поїхав.
Коли він дійшов до осередку війни, знову повторилося те саме. Високопосадовці були дуже ввічливі, дуже раді його бачити, дуже задоволені, що народ Англії такий співчутливий і патріотичний; але справа в тому, що нічого не хотілося; вони були достатньо забезпечені; короче все було "добре".