Коли йому було двадцять два роки, Теодор Фліднер став пастором невеликої протестантської парафії в Кайзерсверті на Рейні. Люди були настільки бідні, що мало що могли зробити ні для своєї церкви, ні для самих себе, тому молодий пастор рушив пішки шукати допомоги в інших християн. Він мандрував Німеччиною, Голландією та Англією, і всюди люди відчували його доброту і допомагали йому. У Лондоні він познайомився з Елізабет Фрай, і благородна робота, яку вона виконувала серед в’язнів у Ньюгейті, справила на нього глибоке враження. Він вирішив зробити щось, щоб допомогти в’язням у Німеччині, особливо бідним жінкам, які після ув’язнення на певний час були викинуті на світ без будь-якої власності, крім поганого імені.
У його садочку стояла стара дача, частково зруйнована, але з міцними стінами. Своїми руками добрий парох відремонтував дах і зробив це місце чистим і придатним для проживання. Він поставив в ліжко, стіл і стілець, а потім молився, щоб Бог послав до цього притулку якусь бідну душу, яка цього потребувала.
Одного разу вночі до дверей зайшла бездомна жінка-ізгой, пастор і його дружина привітали її і відвели до чистої приємної кімнати, яка була готова.
Таким скромним способом відкрився нині знаменитий заклад Кайзерсверт. Інші бідні жінки незабаром знайшли дружній притулок; за короткий час була потрібна нова і більша будівля, і більше рук допомоги, окрім рук доброго пастора та його відданої дружини. Добра робота росла й росла; деякі з бідних жінок мали дітей, і тому було відкрито школу; у школі повинні бути хороші вчителі, і тому була відкрита школа підготовки вчителів.
Але найбільше пастор Фліднер хотів допомогти хворим бідним; через три роки після першого відкриття літнього притулку в саду він заснував лікарню дияконеси. Нам кажуть, що його відкрили «практично без пацієнтів і без дияконіс». Він отримав у користування частину покинутої фабрики і випрошував у сусідів старі меблі та зламаний посуд, які він ретельно відремонтував і поставив великі порожні кімнати. У нього було лише шість простирадл, але було достатньо води, щоб їх випрати, і коли перша пацієнтка, бідна служниця, яка страждала, підійшла до дверей, її розташували в бездоганному ліжку, у чистій, хоча й голій кімнаті.
Я хотів би розповісти вам всю чудову історію, але це займе надто багато часу. До кінця року в лікарні перебувало шістдесят хворих, а за ними доглядали семеро дияконіс. Сьогодні майже в кожному місті Німеччини є лікарня чи будинок дияконис, і тисячі й тисячі хворих і бідних людей благословляють дияконис, хоча вони, можливо, ніколи не чули імені пастора Фліднера.
РОЗДІЛ V.
ЧЕКАЮ ДЗВІНКА.