На спусках було багато овець, і була одна особлива отара, яку Флоренс знала дуже добре. Він належав старому Роджеру, пастуху, який часто працював у її батька. Роджер і його добрий собака Кеп були друзями Флоренс, і вона звикла бачити їх на долинах, овець у більш-менш упорядкованій компактній отарі. Кепка охороняє їх і відганяє всіх відсталих, які йшли відгризати до краю скелі.
Але сьогодні порядку ніде не було.
5
Вівці розбрелися по двоє й потроє, блукали туди-сюди; і один старий Роджер намагався зібрати їх, і, мабуть, йому було важко.
Вікарій побачив його біду і під'їхав до нього. — Що сталося, Роджере? — ласкаво запитав він. «Де твоя собака?»
— Хлопці кидали в нього каміння, сер, — відповів старий. *' Вони зламали йому ногу, бідолаха, і він уже ніколи ні на що не годиться. Мені доведеться взяти шматок шнура і покласти край його стражданням».
— вигукнула Флоренс, яка приїхала разом із вікарієм. «Бідний Кеп! Ти впевнений, що його нога зламана, Роджере?»
* Так, міс, він зламався. Відтоді він не ступав на землю, і ніхто не може підійти до нього, крім мене. Найкраще позбавити його від болю, кажу я».
«Ні! Ні!» — вигукнула Флоренс. «Не доки ми не спробуємо йому допомогти. Де він?»
"Він у котеджі. Місі, але ти нічого не можеш для нього зробити, ти побачиш. Дні бідолашного Кепа закінчилися. Ах, він був добрим собакою. Роби все, але не говори.
[фрагмент нечитабельний у скані першодруку]
він міг, і підійшов до цього так близько, як міг німий звір. Я ніколи не отримаю такого, як він».
Поки старий лементував, Флоренс пильно дивилася в обличчя священнослужителю. Він зустрів її погляд усмішкою та кивком.
*' Ми підемо і побачимо! — сказав він; і вони поїхали, залишивши Роджера хитати головою й кликати овець.
Незабаром вони підійшли до котеджу. Двері були зачинені, і коли їх спробували відкрити, зсередини почувся лютий гавкіт. Із сусіднього котеджу прийшов маленький хлопчик, який приніс ключ, який там залишив Роджер. Вони увійшли, а Кеп лежав на цегляній підлозі, безпорадний і слабкий, але все ще гавкав якомога сильніше на тих, хто, на його думку, був зловмисниками. Коли він побачив Флоренс і маленького хлопчика, він перестав гавкати й ледь помітно замахав хвостом; потім він виповз з-під столу, де лежав, підтягнувся до ніг Флоренс і жалібно подивився їй в обличчя. Вона стала біля нього навколішки, заспокоювала, пестила й розмовляла з ним, а добрий священнослужитель оглядав поранену ногу. Воно страшенно опухло, і кожен дотик був болючим; але Кеп досить добре знав, що болять руки намагаючись допомогти йому, і хоча той стогнав і здригався, він стиснув руки й не зробив жодних зусиль відтягнути ногу.