Якщо вдома в Англії було погане управління, то в осередку війни було ще гірше. Бої, пам'ятаєте, всі велися в Криму. Це були жорстокі, жахливі битви, надто жахливі, щоб зупинятися на них тут. Сотні й тисячі були вбиті; але інші сотні й тисячі лежали поранені й безпорадні на полі. У ті часи не було ні Червоного Хреста, ні практики, ні першої допомоги пораненим. Бідолашних, закривавлених і знепритомнілих, відвезли на берег і посадили в човни, які перенесли їх, кидаючи по бурхливій воді Чорного моря, до Скутарі. Минуло кілька днів, перш ніж хоч когось доставили з поля бою до порома під госпіталем, і більшості з них не було перев’язано ран і зламаних кінцівок. Часто вони не мали їжі; їх мучили лихоманка і спрага; і тепер вони повинні йти, якщо вони можуть волочитися самі, або щоб їх тягнули чи несли інші на пагорб до лікарні. Ми можемо уявити, як вони чекали відпочинку; як вони думали про втіху, допомогу, звільнення від болю. на жаль! вони знайшли небагато з усіх цих речей.
Госпіталь у казармах був побудований турками та позичений англійцям турецьким урядом; він був призначений для ночівлі витривалих турецьких солдатів, і не було жодних приладів, щоб пристосувати його для шпиталю. Нам кажуть, що в перші місяці війни «не було посудин для води чи будь-якого посуду; ні мила, рушників чи тканин, ні лікарняного одягу; чоловіки лежали у своїх уніформах, задерев’янілі від крові та вкриті брудом до певної міри та такого роду, про який ніхто не міг написати; їхні особи вкриті шкідниками, які повзали по підлозі та стінах жахливого лігва бруду, чуми та смерті, до якого вони потрапляли. відправлений».
Це занадто жахливо, щоб про це читати? Але це було не так вже й страшно. Бідолахи, лежачи серед усього цього жаху, чекали б із солдатським терпінням, сподіваючись на лікаря чи хірурга, які перев’яжуть їхні рани й полегшать їхні страшні страждання. на жаль! часто і часто смерть була швидше, ніж лікар, і зупинялася біль назавжди, перш ніж будь-яка людська допомога була надана.
Один із помічників міс Найтінгейл пише: «Як я можу описати мій перший день у лікарні в Скутарі? Прибували судна і санітари несли бідолах, які з ранами та обмороженнями металися по Чорному морю два-три дні, а іноді й більше. Куди їм було йти? Не було вільного ліжка. Їх клали на підлогу одного за одним, доки ліжка не спорожніли. Багато тих, хто вмирає від холери та будь-якої іншої хвороби, — їхні стогони пронизують серце — і вираз агонії на цих бідних вмираючих обличчях ніколи не покине моє серце. "