Росія і Туреччина ніколи не були хорошими сусідами. Вони завжди заздрили один одному, завжди сварилися з приводу того чи іншого, бо кожен боїться, щоб інший не отримав занадто багато землі та занадто багато влади. У цих суперечках інші країни Європи, як правило, прихильно ставляться до обговорювала Туреччину, відчуваючи, що Росія має цілком достатньо сили, і якщо вона матиме більше, це може бути небезпечним для всіх них. Одного разу ви прочитаєте в історії про східне питання та баланс сил і дізнаєтесь, що вони означали в п’ятдесятих роках; але це все, що вам зараз потрібно знати, щоб зрозуміти, що я збираюся вам сказати.
У 1854 році Туреччина, відчуваючи, що Росія занадто сильно тисне на неї, закликала інші європейські держави допомогти їй. Результатом стало те, що Англія, Франція, Сардинія (тепер частина Італії, але тоді окреме королівство) і Туреччина уклали між собою угоду і всі разом оголосили війну Росії.
Англія перебувала в мирі з усім світом протягом сорока років, починаючи з воєн Наполеона, які завершилися великою перемогою під Ватерлоо. Англійці — хоробрий народ; вони забули жахи війни і пам’ятали лише її славу та перемоги; і вони взялися за зброю так само радісно, як хлопчики біжать на футбольний матч. «Наточіть свої саблі, і день наш!» — сказав сер Чарльз Непер своїм людям перед британцями.
флот відплив; і це було по всій країні.
Флоти союзних держав зібралися в Чорному морі, утворивши одну велику армаду; оточили півострів Крим і висадили свої війська. У вересні 1854 року відбулася перша велика битва на річці Альма. Союзники перемогли, і гучний крик радості пронісся по всій Англії. «Перемога! Перемога!» — кричали старі й малі. Були і дзвони, і вогнища, ілюмінації; вся країна божеволіла від радості, і на короткий час ніхто не думав ні про що, крім слави, розмахуючи знаменами та звучаючи сурмами. Але прапори й сурми хоч і є справжньою частиною війни, але лише дуже малою частиною. Через деякий час крізь крик і радість почувся інший звук; звуки плачу та лементу не лише за сотнями хоробрих чоловіків, які лежали мертвими біля фатальної річки, але й за іншими сотнями хворих і поранених солдатів, які вмирають через брак допомоги.