Під час ведення війни були припустимі груба зневага та жахлива безгосподарність. Ніхто не знав, чия це вина, але все здавалося бракувати того, що було найпотрібніше на тому безлюдному березі Криму. Англійські війська перебували у країні ворога, до того ж у бідній країні; будь-які припаси були взяті російськими військами для власних потреб. Їжу та одяг надсилали з Англії у великих кількостях, але чомусь ніхто не міг їх знайти. Деякі припаси були складені в трюмі суден, а інші речі нагромаджені зверху так, що їх неможливо було дістати; деякі зберігалися на складах, які ніхто не мав права відкривати; деякі фактично гнили на пристанях через відсутність точних наказів щодо їх утилізації. У хірургів не було бинтів, у лікарів – ліків; це був стан речей, який ми сьогодні важко собі уявити. Дійсно, здавалося, що потреба була настільки великою і жахливою, що паралізувала тих, хто її бачив.
«Зараз йде проливний дощ, — писав Вільям Говард Рассел лондонській газеті «Таймс», — небо чорне, як чорнило, вітер виє над хитаючими наметами, траншеї перетворені на дамби; у наметах вода інколи досягає фута глибиною; наші люди не мають ні теплого, ні водонепроникного одягу; вони перебувають по дванадцять годин поспіль в окопах; вони занурені в неминучі нещастя зимової кампанії — і, здається, жодна душа не дбає про їхній комфорт чи навіть про своє життя. Це сувора істина, але народ Англії повинен її почути. Вони повинні знати, що жалюгідний жебрак, який блукає вулицями Лондона під дощем, веде життя принца порівняно з британськими солдатами, які воюють тут за свою країну.
** Не вистачає найпоширеніших аксесуарів лікарні; не приділяється найменшої уваги пристойності чи чистій білизні; сморід жахливий; смердюче повітря ледве виривається, щоб забруднити атмосферу, хіба що через щілини в стінах і дахах; і, наскільки я можу спостерігати, ці люди гинуть без жодних зусиль, щоб їх врятувати. Там вони лежать, так само, як їх обережно спустили на землю ті бідолахи, їхні товариші, які з великою ніжністю принесли їх на своїх спинах із табору, але яким не дозволяють залишатися з ними. Хворий апгрушу доглядають хворі, а вмираючий — вмираючий».
Він додав, що сніг був три фути глибиною на рівні, а холод настільки сильний, що багато солдатів замерзли в своїх наметах.
Ніхто не збирався бути жорстоким або недбалим; але лікарів не вистачало й половини, і — подумайте, діти! медсестер не було.