Гармата праворуч від них, гармата ліворуч від них, гармата позаду них
Залп і грим: Штурмували пострілами і снарядами, А кінь і герой упали. Ті, що так добре билися, Повернулися крізь щелепи Смерті з пащі Пекла — Все, що від них залишилося.
Ліворуч від шестисот.
Коли їх слава може згаснути? О дика атака, яку вони зробили!
Весь світ дивувався. Вшануйте звинувачення, які вони зробили! Шануйте легку бригаду,
Шляхетних шістсот!
Я вже говорив про Вільяма Говарда Рассела. Він був військовим кореспондентом «Таймс», великої англійської газети, і людиною розуму, серця й чуття. Він був на місці, на власні очі побачив жахіття війни. Його серце було сповнене сумом і жалем за страждання навколо нього, а також обуренням через те, що так мало зроблено для їх полегшення; і він день за днем писав додому в Англію, розповідаючи, що він бачив і що йому було потрібно. Незабаром після Балаклави він писав:
«Невже серед нас немає відданих жінок, здатних і бажаючих піти служити хворим і страждаючим солдатам^Сходу в лікарнях у Скутарі? Невже жодна з дочок Англії в цю скрутну годину не готова до такого діла милосердя? Франція безжалісно послала своїх сестер милосердя, і вони навіть зараз біля ліжок поранених і вмираючи, даючи лише руку тієї жінки, яка може дати втіху і полегшення. Чи ми повинні бути настільки нижчими за французів у самопожертві та відданості в роботі, яку Христос так виразно благословляє, як зроблену для Нього самого? '*
Це був звук труби, що дзвеніло у вухах жінок Англії, звучачи чіткіше ніж усі звуки перемоги. Ми побачимо, як j було дано відповідь. i
РОЗДІЛ VII.
Р. СІДНІ ГЕРБЕРТ (пізніше лорд Герберт з Лі) був у цей час головою військового міністерства Англії. Це була людина благородної натури і чуйного серця, все життя якої пройшло в тому, щоб творити добро, допомагати тим, хто потребував допомоги. Він із глибоким болем почув жахливі звістки про страждання, що прийшли з Криму, і його серце миттєво відгукнулося на заклик про допомогу. Так, жінки Англії повинні повстати і відправитися в ту далеку пустельну землю, щоб доглядати за хворими, пораненими і вмираючими; але хто має їх очолювати? У якої жінки вистачило сили, влади, мудрості, ніжності, щоб зустрітися та подолати жахливі умови? Задавши собі це запитання, містер Герберт відповів без жодних вагань: «Флоренс Найтінгейл!»