Велике було здивування в Англії. Ні про що подібне раніше не було чути. «Хто така міс Найтінгейл?» люди плакали по всій країні. На них відповіли газети. Спочатку «Екзамінер», а потім «Таймс» сказали їм, що міс Найтінгейл — молода леді з винятковими здібностями — як природними, так і набутими. У знанні стародавніх мов і вищих галузей математики, загалом мистецтва, науки та літератури її досягнення є надзвичайними. Навряд чи існує сучасна мова, яку вона не розуміє^ і вона розмовляє французькою, німецькою та італійською так само вільно, як її рідна англійська. Вона відвідала та вивчила всі різні народи Європи, а також піднялася по Нілу до його найвіддаленішого катаракту. Молода (приблизно у віці нашої королеви), витончена, жіночна, багата, популярна, вона справляє надзвичайно ніжний і переконливий вплив на всіх, з ким вступає в контакт. Її друзі та знайомі належать до будь-якого класу та переконань, але найщасливіше місце для неї — вдома, серед великої групи успішних родичів і в простому покорі своїм захопленим батькам».
Той, хто добре знав нашу героїню, написав у більш особистому ключі:
«Міс Найтінгейл — одна з тих, кого Бог створив для великих цілей. Ви не можете почути, як вона вимовила кілька речень — ні, навіть не поглянути на неї, не відчувши, що вона — надзвичайна істота. Проста, інтелектуальна, мила, сповнена любові й доброзичливості, вона чарівна й досконала жінка. Вона висока й бліда. Її обличчя надзвичайно миле; але краще за все — це слава душі, яка сяє кожною рисою так Ніщо не може бути приємнішим за її посмішку. Це як сонячний день влітку
Незважаючи на те, що ім’я міс Найтінгейл було добре відоме серед широкого кола серйозних і високодумних людей, ім’я міс Найтінгейл було абсолютно новим для англійців загалом, і — крім усього іншого — вони були в захваті від його краси. Якби вона була звичайною Мері Сміт, вона зробила б таку ж хорошу роботу, але їй було б набагато важче почати її. Флоренс Найтінгейл, як кажуть, було ім’ям, яке можна було викликати в уяві, і воно лунало далеко й широко. Усі, хто вмів писати вірші (і багато хто не вмів), миттєво почали писати про солов’їв. Punch надрукував мультфільм із зображенням лікарняної палати,
з «соничками», що ширяють навколо ліжок хворих, у кожної пташки є голова годувальниці. На іншій картині була зображена одна з пташок-годувальниць, що летить у повітрі, несучи в кігтях глечик з написом «Фоментація, викид, каша». Це було названо «Глечик солов’я», оскільки багато людей думають, що деякі красиві, рідкі ноти птаха звучать як «глечик, глечик, глечик! "
Не задовольняючись малюнками, Панч надрукував «Солов'їну пісню хворому солдату», яка стала дуже популярною і постійно цитувалася в ті часи.