Але зламані кістки болять навіть тоді, коли вони гарно в’яжуться, а хлопець із Хайленду не може спати; він лежить, метаючись на своєму вузькому ліжечку, час від часу скриплячи зубами, коли біль кусає, але все одно щасливий і вдячний чоловік. Він дивиться навколо себе крізь темряву, намагаючись розгледіти, хто прокинувся, а хто спить. Але зараз він починає, бо двері тихо відчиняються, і крихітний промінчик світла, як золотий палець, падає на його ліжко. Входить якась постать і тихо зачиняє двері; постать жінки, високої та стрункої, одягненої в чорне, у білому кашкеті та фартусі. У руці вона тримає маленьку лампу з абажуром. При її вигляді у хворого хлопчика засяють очі; він піднімає свою здорову руку і розправляє ковдру, а потім чекає з нетерпінням. Повільно наближається Дама з Лампою, зупиняючись біля кожного ліжечка, прислухаючись до дихання та відзначаючи колір шпал, шепочучи слово підбадьорення та підбадьорення тим, хто прокидається. Тепер вона стоїть поруч його ліжко, а її сяюча посмішка яскравіша, як він думає, ніж світло лампи чи місяця. Кілька слів тихим музичним голосом, поплескування по білизні, дружній кивок, і вона переходить до наступного ліжка. Поки вона йде, її тінь, ледь безшумніша за її крок, падає на подушку хворого; він повертається і цілує його, а потім щасливо засинає.
Отже, вона приходить і минає, як світло; і тому сама її тінь благословенна, і буде благословенна, доки живе пам’ять.
РОЗДІЛ XII.
ЗИМА.
Ой довга та сумна зима! * О зима холодна і люта! Щораз товщі, товщі, товщі Замерзав лід на озері та річці, Дедалі глибше, глибше, глибше Впав сніг на весь ландшафт, Впав сніг, що покривав, і плив Крізь ліс, навколо села.
О голод і лихоманка!
О марнота голоду!
О вибух лихоманки!
О плач дітей!
О біда жіноча!
Уся земля хворіла й голодувала;
Повітря навколо них було голодним.
Голодним було небо над ними.
І голодні зірки на небі
Як вовчі очі на них вирячили!
Гайавата», автор Генрі Водсворт Лонгфелло.