Я не повинен закінчувати історію цієї зими, не розповідаючи про все, що міс Найтінгейл зробила для солдатських дружин. Було багато таких бідних жінок, які приїхали в цю далеку країну, щоб бути поруч зі своїми чоловіками. Для них не було належного забезпечення, і міс Найтінгейл знайшла їх у жалюгідному стані, вони жили в трьох чи чотирьох сирих темних кімнатах у підвалі лікарні. Їхній одяг був зношений; вони були босі й непокриті. Нам кажуть, що «єдиним усамітненням, яке можна було отримати, було розвішування лахміття одягу на мотузках. Там, при світлі ліхтаря, приймали їжу, хворих відвідували, і там народжувалися та вигодовувалися діти.
Було двадцять двоє немовлят, народжених з листопада по грудень, і багато більше взимку". * Головна леді незабаром поклала край цьому положенню речей. Спочатку вона нагодувала та одягла жінок зі своїх власних крамниць, і подбала, щоб маленьким немовлятам було тепло та комфортно. У січні серед жінок спалахнула лихоманка через зламаний дренаж у підвалі, і вона знайшла будинок поблизу, почистила його та Усю зиму вона всіляко допомагала цим бідолахам, працюючи в пральні, шукала умови для інших у Константинополі, відправляла вдів додому в Англію, допомагала відкрити школу для дітей. Загалом близько п’ятисот жінок було виведено з жалюгідного стану, в якому вона застала їх, і їм вдалося чесно заробити собі на життя. Пишучи про ці часи пізніше, міс Найтінгейл каже: «Коли обговорюються вдосконалення нашої системи, які повинна запропонувати війна, нехай не будуть забуті дружина і дитина солдата».
* Тулі, «Життя Флоренс Найтінгейл», стор. 154.
Ще один помічник вийшов до Скутарі в ті зимові дні; галантний француз М. Соєр, який багато років був шеф-кухарем одного з великих лондонських клубів і знав усе, що можна було знати про кулінарію. Він читав «Таймс» і в лютому 1855 року написав редактору:
«Сер: Після уважного ознайомлення з листом вашого кореспондента, датованим Скутарі... Я бачу, що, хоча кухня під наглядом міс Найтінгейл дає таке велике полегшення, система управління великою кухнею в госпіталі Барак далека від досконалості. Я пропоную запропонувати свої послуги безоплатно та перейти безпосередньо до Скутарі за власний кошт, щоб керувати цим важливим відділом, якщо уряд висловить мені свою довіру, і надайте мені повну владу діяти відповідно до моїх знань і досвіду в таких справах».
Був квітень, перш ніж М. Соєр досяг Скутарі. Він негайно пішов до лікарні Барака, попросив міс Найтінгейл, і вона його прийняла в своєму кабінеті, який він називає «святинею доброзичливості». Вони одразу стали друзями, бо кожен міг допомогти одному й дуже цього бажав.