Послухайте, як описує це сам один із чоловіків. Коли він прибув до лікарні рано вранці, йому дали миску каші. «Томмі, мій хлопчик», — сказав він собі, «це все, що ти вникнеш у себе в цей благословенний день, і вважай себе щасливим, що тобі це вдалося». Але через дві години, якби ще один із тих благословенних ангелів не прийшов і благав мене випити трохи курячого бульйону! Ну, я взяв це, подумавши, що, можливо, це рання вечеря, і не встиг я подумати, що буде далі, як медсестра знову прийшла з трохи желе, і цілий день з певними проміжками часу вони приносили мені те, що вони називали «трохи поживи». Увечері. Міс Найтінгейл, вона підійшла, подивилася на мене і каже: «Сподіваюся, ти почуваєшся краще». Я міг би сказати: «Мені, я почуваюся здоровим, як бойовий півень», але мені вдалося вимовити щось більш ввічливе».
Як було здійснене чудо? До цього часу метод роздачі запасів був дуже схожий на метод (тільки цього методу насправді не було!) приготування їжі та прання. Регулярних годин не було; якщо ви попросили річ вранці, ви можете отримати її ввечері, коли пожежі в бараках було ліквідовано. І ви не могли отримати взагалі нічого, доки це не перевірив цей чиновник, не схвалив той і, нарешті, не видав інший. Це називалися «правилами обслуговування»; насправді це були складки й мотузки чудовиськової бюрократії, яка займалася його роботою зв’язування й душиння. Як було здійснено це диво? Досить просто. Міс Найтінгейл, з передбачливістю природженого лідера, передбачила все це й була готова до цього. З’явилися матеріали для маранти, яловичого чаю, курячого бульйону, винного желе тих перших тижнів. її власних запасів, привезених з нею на кораблі Віктис, з Англії. Вона не мала наміру нікого чекати ні дня, ні години.
Мабуть, це був чудовий вантаж, вантаж Віктіса; Я не можу думати ні про що інше, крім дивовижної сумки Матері у «Швейцарській родині Робінзонів» або тієї ще дивовижнішої сумки Феї Блекстік. Ти пам’ятаєш?
«І Джильо повернувся до своєї кімнати, де перше, що він побачив, — казковий мішечок, що лежав на столі, і він, здавалося, трохи підскочив, коли він увійшов. «Сподіваюся, у ньому є сніданок», — каже Гіг-
Хо, бо в мене залишилося зовсім небагато грошей. Але як ви думаєте, відкривши сумку, що там було? Щітка для чорніння та горщик із струєю Уоррена, а на горщику було написано:
«Бідні молоді люди, їхні чоботи мають бути чорними; використовуйте мене, закоркуйте мене та покладіть назад!»
Тож Джільо засміявся, почорнів свої чоботи, а щітку й пляшку поклав у сумку.
«Коли він закінчив одягатися, сумка знову підскочила, і він підійшов до неї й дістав…
1. Скатертина і серветка.
2. Цукорниця повна найкращого цукру.