Припустімо, що їй потрібні певні магазини на складі на пристані. Склад був замкнений. Вона послала за причалом. Він, будь ласка, відкриє склад і віддасть їй магазини? Йому було дуже прикро, але він не міг цього зробити без наказу правління. Вона пішла до головного офіцера правління. Йому дуже прикро, але треба було б зібрати всю управу. Хто склав дошку? Ну, містер Соанд-со, і доктор Цей, і містер Той, і полковник Тотер. Де вони були? Ну, один з них був не дуже добре, а інший, мабуть, катався, а третій
Чи не міг би він негайно скликати їх разом?
Ну, зараз він був дуже зайнятий, але завтра чи післязавтра він буде в захваті
Чи був би він сам готовий до зустрічі, якби міс Найтінгейл змогла зібрати інших членів правління? Ну, звісно, він був би радий, але міг би запевнити міс Найтінгейл все було б добре, якби їй не було проблем
Правління зібралося; перо, чорнило й папір були готові. Не могли б вони підписати наказ? велике спасибі! Доброго ранку!
І склад відкрили, і товари по дорозі до лікарні, перш ніж здивовані джентльмени не встигли перевести подих.
*' Але що це за спосіб ведення бізнесу? — кричали раби бюрократії. — Вона не дає нам часу! У той момент, коли щось хочеться, вона йде і отримує це!!! Правила послуги"
Але це було неправдою; оскільки вона була настільки ж методичною, наскільки мудрою і щедрою. Міс Найтінгейл дуже ретельно консультувалася з відповідними органами влади і, коли це було можливо, змушувала їх самостійно вжити необхідних заходів. Одного разу, і тільки одного разу, вона повністю взяла закон у свої руки. Настав момент, коли певні запаси були вкрай потрібні для деяких хворих і поранених. Магазини були під рукою, але вони не були перевірені, і бюрократія постановила, що нічого не можна видавати, доки це не перевірить правління. (Мабуть, це була інша дошка;
їх звали Легіон.) Міс Найтінгейл спробувала зібрати дошку, але цього разу безуспішно. Один був у від’їзді, а інший хворів, а третій був — не знаю де. Ясні сіро-блакитні очі стали суворими.
«Я мушу мати ці речі!» — тихо сказала вона. * Мої люди вмирають через їх брак».
Підчиновник затинався і зблід; він не хотів їй не підкорятися, але — це означало для нього військовий суд, якщо він не підкорявся правилам служби.
«Вас не буде звинувачувати», — сказала головна леді. «Я беру всю відповідальність на себе. Відчиніть двері! "
Двері відчинилися, і за кілька хвилин хворі отримали стимулятори, через брак яких вони занурювалися у виснаження.