i mirers; листи до скорботних дружин, матерів і сестер в Англії. Вона отримувала листи тисячами; вона не могла відповісти на всі власноруч, але я впевнений, що вона відповіла на стільки, скільки було можливо. Герберти надіслали їй одного листа, що принесло велике задоволення не лише їй, а й усім у цьому місці страждань. Він був датований Віндзорським замком 6 грудня 1854 року.
«Чи не скажете ви місіс Герберт, — писала добра королева Вікторія, — що я благаю, щоб вона дозволяла мені частіше переглядати звіти, які вона отримує від міс Найтінгейл або місіс Брейсбридж, оскільки я не чую подробиць про поранених, хоча я бачу так багато від офіцерів тощо, про поле бою, і, природно, перше має цікавити мене більше, ніж будь-кого.
«Нехай місіс Герберт також знає, що я бажаю, щоб міс Найтінгейл і дами сказали цим бідолашним, благородним пораненим і хворим, що ніхто більше не цікавиться, не співчуває їхнім стражданням і не захоплюється їхньою мужністю й героїзмом більше, ніж їхня Королева. День і ніч вона думає про своїх улюблених військ. Так само й принц.
«Прошу місіс Герберт передати ці мої
[фрагмент нечитабельний у скані першодруку]
слова тим леді, оскільки я знаю, що ці благородні хлопці дуже цінують нашу симпатію. — Вікторія».
Я думаю, що сльози навернулися на ці чисті очі міс Найтінгейл, коли вона прочитала ці слова. Вона віддала листа одному з капеланів, і він пішов від палати до палати, читаючи його вголос чоловікам і закінчуючи кожне читання словами: «Боже, бережи королеву!» Ці слова шепотіли або шепотіли за ним вуста хворих і вмираючих, і через усе скорботне місце пройшла велика хвиля ніжної любові та відданості до доброї королеви Англії та до їхньої власної королеви, їхньої королеви. ангела, яка поділилася з ними своєю радістю.
Ви навряд чи повірите, що в Англії, поки королева писала так, деякі люди все ще були сумно стурбовані релігійними поглядами міс Найтінгейл і писали в газети, застерігаючи інших проти неї; але так воно і було. Один священнослужитель насправді попереджав свою паству не передплачувати гроші для вояків на Сході, «якщо вони проходитимуть через папські руки». Він думав, що головна леді була католичкою; інші все ще стверджували, що вона була унітаристкою; інші були впевнені, що вона вийшла з справжня мета навернення солдатів до поглядів високої церкви.
Читаючи про подібні речі, втішно знайти одного доброго ірландського священика, який, коли його запитали, до якої секти належить міс Найтінгейл, відповів: «Вона належить до секти, яка, на жаль, дуже рідкісна — до секти добрих самаритян».