Багато чоловіків після цієї другої відсічі кинули б справу й пішли додому; але містер Мак-Дональд не був таким. Поки він обмірковував, який крок зробити далі, один чоловік вийшов вперед, щоб допомогти йому; один чоловік, який був достатньо сміливим, щоб кинути виклик бюрократизму заради своїх солдатів. Це
[фрагмент нечитабельний у скані першодруку]
був хірургом 39-го полку. Хотів би я знати його ім’я, щоб ми з вами могли його запам’ятати. Він прийшов до містера Макдональда і сказав йому, що його полк, який дислокувався на Гібралтарі, отримав наказ піти в Крим і тепер досяг Босфору. Вони йшли до Криму, щоб перезимувати в лютих холодах, серед льоду та снігу; і вони не мали жодного одягу, крім легких лляних костюмів, які їм дали носити під гарячим сонцем Гібралтару.
Це був шанс для фонду Times! Без зайвих слів містер Макдональд ходив на базари Константинополя і купував фланель і вовну, поки кожен чоловік у тому полку не мав гарного теплого зимового костюма, щоб зустріти кримську зиму.
Хтось ще наслідував приклад хірурга 39-го? Не один! Напевно, багато хто подумав, що він зробив шокуючий вчинок, викривши таким чином відсутність забезпечення в армії комфортом її солдатів. Це було задумуванням над бюрокрацією! Краще солдату замерзнути і померти, ніж паплюжити начальство, правила служби!
Отже, хоча Макдональд стояв із простягнутими руками, ніби пропонуючи допомогу, ніхто не підійшов, щоб її прийняти.
Пішов у Скутарі, а тут спочатку те саме. Він запропонував свою допомогу головному медичному керівнику лікарень; відповідь була спокійна і точна: «Нічого не потрібно!» Він пішов ще вище, в «інший і більш серпневий квартал»; відповідь була ще більш рішучою: не було ніякої можливості для допомоги; солдати і матроси мали все необхідне; якби він захотів розпорядитися фондом Times, було б добре побудувати англійську церкву в Пера!
«Але в той самий час, — розповідає історик Криму, — у наших постраждалих солдатів у госпіталях страждали такі жахливі бажання, як брак лікарняних меблів і сорочок для хворих, і найзвичайніших засобів для підтримки чистоти». *
Містер Макдональд не будував англійської церкви; натомість він пішов до казармової лікарні й попросив леді-ін-шефа.
* Кінглейк, «Вторгнення до Криму».
[фрагмент нечитабельний у скані першодруку]
Я хотів би побачити обличчя Флоренс Найтінгейл, коли вона почула його історію. Допомога не потрібна? Солдати забезпечили всім необхідним? Все "добре"?
«Ходімо зі мною!» — сказала вона.