В її думках завжди були дружина і дитина, мати і сестра. Вона не тільки переконала чоловіків написати додому, але й використала весь свій великий вплив, щоб спонукати їх надіслати додому свою зарплату своїм сім’ям. У Скутарі у неї була власна контора грошових переказів, і чотири години на місяць вона присвячувала тому, щоб отримувати гроші від солдатів, які приносили їх їй, і пересилати їх до Англії. За підрахунками, щомісяця надсилалося близько тисячі фунтів невеликими сумами по двадцять-тридцять шилінгів. «Ці гроші, — каже міс Найтінгейл, — були буквально стільки врятовані від їдальні та пияцтва».
Після падіння Севастополя британський уряд наслідував її приклад і створив каси грошових переказів у кількох місцях, що дало чудові результати.
Іноді сама міс Найтінгейл писала додому родині солдата; сумні, солодкі листи, що розповідають, як чоловік чи батько вчинили своє мужньо виконував обов'язок і загинув, як належить хороброму чоловікові; передаючи свої останні повідомлення та вкладаючи пам’ятні речі, які він залишив для них. Для багатьох скромних домів ці листи принесли розраду й підтримку в годину випробувань_, і їх цінували — безсумнівно, зберігають донині — як мощі благословенного святого.
Мирний договір був підписаний у Парижі 30 березня 1856 року, і всі серця в Криму звернулися до дому. Одну за одною закривали лікарні, у міру того як їхні в’язні відновлювалися; один за одним військові кораблі наповнювалися солдатами — обдертими, виснаженими, з випалими очима, але веселими й легковажними, як школярі, — і вирушили у подорож додому; але головна леді все ж затрималася. Флоренс Найтінгейл покине свій пост, поки залишиться один хворий. Дійсно^ в останню мить вона знайшла завдання, за яке не взявся б ніхто, крім неї самої. Військові кораблі зникли; але тут, у таборі перед Севастополем, було п’ятдесят чи шістдесят бідних жінок, залишених, коли полки їхніх чоловіків відпливли, безпорадні і — я хотів сказати, що не мали друзів, але нічого не може бути більш неправдивим; бо вони зібралися в своїй біді навколо хатинка Леді-ін-Шеф, яка благає її про допомогу; і незабаром вона посадила їх на борт британського корабля, який мчав додому після відпочинку.
І ось настав кінець, і залишилося зробити ще одне, ще один наказ; результат того останнього наказу бачать сьогодні всі, хто відвідує цю далеку землю Криму. На гірській висоті над Балаклавою, на вершині неподалік від санаторію, де вона трудилася і страждала, височіє великий хрест з білого мармуру, що сяє, як сніг, на синьому небі. Це "Солов'їний хрест", її власна данина пам'яті хоробрим чоловікам і відданим медсестрам, які загинули на війні. Біля підніжжя хреста є такі слова:
«Господи помилуй нас».