ви не бачите їх, але ви знаєте, що рух, який ви розпочали, має тривати й тривати, поки не зашепоче об камінці на дальньому березі. Так буває з добрим вчинком чи злим; ми бачимо його початок; ми не можемо побачити, якого далекого берега воно може досягти. Отже, ніхто ніколи не дізнається всього добра, яке зробила ця благородна жінка. Санітарна комісія нашої власної Громадянської війни, Червоний Хрест, який сьогодні нараховує тисячі своїх працівників у всіх куточках цивілізованого світу, обидва завдячували своїм першим поштовхом камінчику, кинутому Флоренс Найтінгейл, — навіть її власному життю, безкоштовно відданому стражденному людству.
Я ніколи не бачив, але мені подобається згадувати тиху кімнату в Лондоні, де вона лежить сьогодні в білій красі свого віку. Майже дев'яносто років минуло відтоді, як серед квітів Міста Квітів прокинулася дівчинка-немовля; понад півстоліття минуло з тих пір, як Дама з лампадою промайнула, як світло, коридорами баракової лікарні; але все ж таки Флоренс Найтінгейл живе і кохає, все одно її думки виходять з ніжністю та співчуттям до всіх, хто «в біді, горі, потребі, хворобі чи будь-якій іншій біді».