Через дванадцять днів міс Найтінгейл одужала. Тепер лікарі щиро благали її повернутися до Англії, кажучи їй, що її здоров’я конче потребує тривалого відпочинку, повністю звільненого від догляду. Але вона рішуче похитала головою. Її робота ще не закінчилася; вона б не залишила свій пост. Незважаючи на свою слабкість, вона наполягала на тому, щоб її повернули до Скутарі; вона скоро повернеться, сказала вона, і закінчить роботу в самому Криму. Хвора чи здорова, леді-начальниця не встояла. Знову принесли носилки, і вісім солдатів понесли її вниз по схилу гори і так вниз до порту Балаклави. «Джура» лежала на пристані; снасть була встановлена, і носилки підняли на борт, пацієнт лежав нерухомо, але не злякався; але це судно виявилося непридатним, і його довелося двічі переміщувати, перш ніж воно нарешті перейшло на приватну яхту «Новий Лондон».
Перед тим, як вона відпливла, до неї прийшов лорд Реглан знову. Це був останній раз, коли вони зустрілися протягом кількох тижнів після того, як хоробрий полководець загинув, виснажений боротьбою та злиднями війни, і — думали дехто — з розбитим серцем через катастрофічну відсіч британським військам під Реданом.
Минуло більше ніж місяць після того, як вона від’їхала до Криму, як міс Найтінгейл знову побачила вежі й мінарети Константинополя, що блиснули над водою Чорного моря, а по той бік вузького Босфору — похмурі білі стіни, які здавалися їй майже домашніми. Вона була рада повернутися до свого Скутарі та свого народу. Вона знала, що має тут одужати, і так і зробила.
Прийняття, яке вона отримала, було дуже зворушливим. Усі знатні люди, командири та вища влада зустріли її на пристані та запропонували їй свої будинки, карети, усе, що вони мали, щоб допомогти їй повернутися до сил; але набагато дорожчими для неї були погляди втомлених очей, які прояснялися при її приході, помахи слабких рук, крики слабких голосів від солдатів-інвалідів, які, як і вона сама, поверталися від смерті до життя, і які відчували, дуже ймовірно, що їхній шанс повного відновлення
Прикриття було набагато кращим тепер, коли їхній ангел повернувся, щоб жити серед них.
Коли сили повернулися, міс Найтінгейл полюбила гуляти великим могильником, про який я вам розповідав; відпочити під кипарисами, спостерігати за маленькими пташками та зривати польові квіти в цьому чудовому, самотньому місці. До речі, про птахів Скутарі ходять дивні історії; турки вірять, що це душі грішників, змушені вічно летіти й витати без спокою; але навряд чи такі думки хвилювали міс Найтінгейл, коли вона спостерігала, як гарненькі створіння приймали ванну або клювали крихти, які вона розкидала.