«Січ-Малі» і «Веліюй луг-балько» *) були для запорожця, який не знав «ні ріденької, ні сестри жалібної, ні дружини вірненької», тим самим, що іншій людині складати своє рідне вугілля і улюблена родина. Суворо було виховання запорожця, яке проходило на полюванні в глухих плавнях і походах на «неглядних», але це давало йому те спокійне і презирше перед смертю, яким дивувалися його вороги.
Свірпи й безжальні були на війнах, запорожці, але у себе на Счі жили дружно і мирно, як добра і добра родина; у веселій пиятик відпочивали вони душею від всіх жахів війни, а тому не можна засуджувати їх строго за це.
День на С'чі починався зі сходом сонця; пере-. хрестячись і сполоснувши своє обличчя жменею свіжої дніпровської води, кожен приймався «виправляти громадське (загальне) дЪло»: хто йшов лагодити човни, хто об'їжджав коней або вчився стрільби в ціль, хто ловив рибу або вирушав на полювання.
У цей час „кухарі“ з помічниками розводили вогонь у „Гірнах“ і варили в сажених котлах борщ,
*) Так називався у запорожців один із плавнів лівого берега, ‚ © ‚о тявувш! ся на 45 верст з півночі на південь і мав від 10 до 20 верст ширини.
юшку, кашу, галушки, а на желфзних лозинах смажили цілком баранів, кабанів, сайгаків, бугаїв і навіть тромадних турів; пекарі пекли купи хліба.
Всі ці страви готувалися на кожен курінь окремо. На кінських шкурах, на пологах, а то й прямо на землю розкладалися короваї хліба і ставилися сільнички; зібравшись на обід запорожці, скинувши висохли шапки і перехрестившись на схід сонця, діставали з глибини своїх бездонних кишень ложки, виймали ножі, рзали хліб на частини і розсаджувалися кухлем на землю, схрестивши і підібгавши. Кухарі величезними черпаками наливали у дерев'яні. міси, до сажня в колі, варево, що різнилося по купах запорожців. Запорожці поважно, не поспішаючи, і за звичаєм з'їдали все без залишку. Першим опускай ложку в місу «батько», другим — сидій по ліву руку його, третім—наступний слова «і так далі», поки черга не доходила знову до отамана. Після варю подавали печене і смажене, для його на частини сокирами і ножами, при чому серце тварини постійно віддавало отаману, щоб "добрий був до своїх дітей", а легке тварина ділилося порівну між усіма, щоб "козак був легий на вод".