Тут вони відчували себе вільними людьми, знаючи, що пани й не спробують проникнути сюди.
Воть тоть Низ, який був предметом глибокого благоговіння в очах кожного козака.
Але те саме Запоріжжя (Ніз), як сказано вже було ранфі, по містах і в іншу пору року мало протилежний характер, виявляючи крайню ваду в усьому; стає тому зрозумілим, чому та містність, де вигнулося козацтво, не належала цикому з сучасних народів і носила в них назву.
чаї Дикого поля: але поляки помилково називали всі Запоріжжя Диким полем.
Дике поле, тепер чисто або пусто-поле, починалося на захід від р. Синюхи, притоку Буга, і тяглося на схід до правого берега Дніфпра, далфе простягаючись і до юту.
Це був безплідний простір, спустошуваний до того ж часто сараною, віддалений від поселень настільки, що людина ризикувала померти голодною смертю під час шляху; тільки деякі міста біля води рясніли рибою і дичиною і мали пасовище для. коней.
З половини літа степи лівого берега мало відрізнялися від Лікого поля: від жари пересихали рочки і струмки, трава, висихала і робилася мало придатною для пасіння коней і худоби; сухість трави давала багату їжу для степових пожеж, іноді охоплюють м'єтність в кілька десятків верст. Влітку біля полудня з'являлися мухи завбільшки з вершка і кусали коней до крові, а ввечері з усіх сирих і низинних ммсть з глухим дзижчанням піднімалися рої комарів, що жадібно накидалися на все живе, і тільки в диму вогнищ.
Видобувши солі, необхідне для збереження спійманої риби, було пов'язано з такими небезпеками і болісними перевидами, що козаки воліли в'ялити рибу на сонце, натираючи її вм'ято солі деревною золою.
Взагалі переїзди по степу поодинці або малими парттями були небезпечні через кочуючих тут татар, а рух великих партій, наприклад, війська, і зовсім майже не було можливо; щоб прогодувати його, потрібно було б займатися полюванням і риболовлею.
Тільки запорожці та татари на чудових конях невеликими загонами безстрашно перескакали по всіх напрямках степ, знайомий їм у всіх подробицях.
До інших негараздів, що запобігають Запоріжжі літом, треба додати ще сарану і заразливі хвороби.
Саранча була справжнім бичем Запоріжжя; де вона сідала, там вся земля вкривалася нею товстим шаром, і лунав тільки шум, який вона робила, поїдаючи росте. Відголив поле в якусь годину, вона піднімалася і летіла далі по вітру, застигаючи, як хмари, світ сонця; не тільки трави, посіви та деревне листя винищувала сарана, але навіть і одяг, особливо червоних і зелених квітів.